Лань спинився й потайки вдихнув, щоб зосередитися. Багато їсти за обідом він не став, та все одно почувався втомленим, і йому трохи паморочилось у голові. Щоби повністю контролювати перебіг цієї важливої розмови, йому доводилось концентруватися. На щастя, обдурити радників-безнефритників — справа порівняно нескладна. Миті слабкості вони помилково сприймали за значущі паузи, що підкреслювали вагу його авторитету.
— Кеконю впродовж багатьох років таланило радіти стабільності й економічному зростанню, — продовжував Лань. — Ми отримуємо іноземні інвестиції, люди їздять на гарних автівках, міста стрімко розвиваються — відбувається те, чого покоління мого дідуся не ладне було й уявити. Серцем цього багатства й безпеки є нефрит. І це означає, що клани, які контролюють нефрит, мають лишатися підзвітними.
Радники закивали — з такою точкою зору могли погодитись усі. Один із них — Ван Хаджуда — почав був говорити, та Ланеве Чуття взялося викидати коники: помутніло і сповнилось фонового шуму. Персональні потоки енергії людей у кімнаті з’єднались із сотнями тих, що перебували на долішніх поверхах, аж до тих тисяч, що йшли велелюдними вулицями та проїжджали повз готель автівками, — усі вони, і то невідфільтровані, з’юрмились у Ланя в голові, уриваючи одне одного в раптовій і безладній какофонії, що скидалася на скреготіння поганого телевізійного сигналу.
У голові Ланя запульсував біль. На мить йому здалося, що він повиснув високо-високо на верхівці колони, всередині якої клекотіла безладна енергія. Під столом він вхопився у підлокітник свого крісла, чіпляючись за його підбадьорливу твердість. Лань відвернувся, затулив губи долонею та схилився до Вуня, що сидів ліворуч від нього.
— Вдай, ніби щось мені кажеш, — шепнув він.
Стовповий стривожено нахилився до його вуха:
— Дуже погано цього разу, Ланю-дзень? Треба вигадати причину, щоб піти?
— Ні, — сказав Лань. Його чоло вкрилося потом, але все вже минулось. Лихоманкова плутанина нефритових відчуттів відступила. Чуття заспокоїлось і знову сфокусувалося. — Просто повтори, що він сказав.
— Він хоче гарантій, що не почне литися кров.
Лань випростався і глянув на стіл якраз тієї миті, коли Ван завершив запитання.
— Перепрошую, що відволікся, — сказав Лань.
Над столом промайнула хвиля ледь помітної тривоги — всі уважно спостерігали за Ланем. Ван повторив з ноткою досади:
— Якщо ми піднімемо теми, які ви озвучили, перед Князівською Радою, чи можемо ми на вас покластися, Кауле-дзень? На те, що ви постараєтесь відновити мир між кланами? Ніхто не хоче, щоб на вулицях спалахнуло насильство, це лякатиме людей та віднаджуватиме іноземні інвестиції.
— Усі ми прагнемо миру, — сказав Лань. Він зробив багатозначну паузу, а сам тим часом зволожив рот ковтком чаю. — Хіба що хтось нападає на наші родини. І тоді ми чинимо так, як мусимо.
Частина радників загула, погоджуючись із почутим. Дивні вони люди, ці політики. Як обранці своїх районів, вони штовхали Стовпа до миру, але як люди, віддані клану, ще й істинні кеконьці, вони ніколи не змогли б поважати лідера, який не зуміє застосувати насильство або ж у цьому вагатиметься. Те, що Лань убив Ґама й носить його нефрит, додало їм упевненості в ньому як у лідері та в міцності позицій Безгірного клану. Вони повернуться до Зали мудрості й працюватимуть над тим, що він їм доручив.
— Ми цілковито розуміємо вашу точку зору, Кауле-дзень, — вперто продовжував Ван. Він представляв той округ Дзаньлуня, до якого входив спірний Соґень. — Ви завжди справляли враження розважливого чоловіка. А от ваш Ріг? Він теж прагне миру? Чи можемо ми покладатися на його розважливість?
Лань холодно й пильно подивився на Вана:
— Ріг підпорядковується мені.
Ван заскочено принишкнув. Стовп повільно обдивився обличчя всіх, що сиділи за довгим столом. І коли ніхто не ризикнув ставити йому наступні запитання, він підвівся:
— Залишайтеся тут скільки хочете, друзі мої. Насолоджуйтеся чаєм і краєвидом, — він вказав кивком на широчезні вікна, крізь які було видно центр міста, а тоді озирнувся на стіл: — Пане голово Ради! Панове радники! Я високо ціную дружбу, якою ви обдарували клан, і те, як ви служите нашій країні.
Опинившись у ліфті, Лань витер чоло та знесилено сперся на стінку. Він витримав, але ледь-ледь. Доктор Трув казав, що Ланева ці — життєва енергія кожної людини, з якої складається аура і яку може підсилювати чи змінювати контакт із нефритом, — зазнала пошкоджень, наче перенапружений м’яз. Щоб вона повністю відновилась, мали минути тижні, а може, навіть місяці.