Шае не сумнівалась у тому, що Лань розповідає матері підкореговану версію подій, але їй усе одно було цікаво: та сама віддає перевагу добровільному незнанню про те, що відбувається з кланом, а чи просто давно сприймає це за нормальний рівень насильства, притаманний життю кожного чоловіка, як старша жінка, яка виросла під час війни?
— Я зготувала суп гострішим, як тобі подобається, — сказала мати, розливаючи юшку. — Я чула, що в Еспенії їжа не дуже смачна, Що ти там їла?
Мати слухала, як Шае розповідає про Еспенію. Вони обговорювали легковажні теми: їжу, погоду, одяг. Про Джеральда Каул Вань Жя не питала. Вона не розпитувала, чому Шае повернулася, що збирається робити. Вона навіть нічого аж такого не сказала про те, що Шае не носить свого нефриту, просто зітхнула:
— Ой, а ти ж заради нього раніше так важко працювала. Геть як хлопці! Я рада, що тепер ти до цього ставишся простіше. Воно й для здоров’я краще — коли не завжди отак важко працюєш. Принаймні доки твій брат не вважає, що це виставляє сім’ю в негарному світлі.
Вона уникала настирливих запитань і не висловлювала категоричних думок. У дитинстві Шае зверталася до матері по втіху, а не по поради. І, ясна річ, не знаходила між собою та нею багато спільного — хіба що очі й дещо чоловічі за обрисами руки.
— Мам, тобі тут подобається? — спитала Шае. — Ти щаслива?
— Ой, так, — сказала мати. — Ти й твої брати виросли. І мені більше не треба лишатися поруч із тим зеленокостим клопотом. Чоловіки, звісно, цього уникнути не можуть — така в них природа, але ж ти зняла свій нефрит і поїхала ген далеко, тож усе розумієш.
У цьому Шае певності не мала. Навіть нині вона не могла сказати, чи не втекла до Джеральда та спокусливого сучасного світу за межами Дзаньлуня тільки тому, аби уникнути гострого незадоволення дідуся. Це було страшенно принизливо: уперше в житті побачити, як він відкрито виступає на боці Хіло — і проти неї.
Окрім страшної люті, яку в нього викликав Джеральд, Каул Сень розсердився ще й тому, що дізнався про її справи з еспенцями. «Хвойди продають бодай те, що їм належить!» — лютував він. Дідусь ніколи з нею так не розмовляв, завжди ставився до неї по-доброму й підтримував, навіть коли поводився жорстко. Тоді Шае лише кілька років як випустилась із академії, була молодою, зарозумілою та схильною до бунту й не розуміла, що її вчинки можуть завдати шкоди. Коли Джеральд збагнув, хто вона і звідки, то познайомив її з іншими еспенськими військовими, які охоче її розпитували.
Спочатку то були прості запитання. Шае знала на них відповіді або могла з легкістю з’ясувати, застосувавши кланові зв’язки. Еспенці прагнули розширити свій політичний та економічний вплив, але мали погане уявлення про те, як воно все на Кеконі влаштоване. Вони бажали знати: голови яких кланів входять до НАК? Коли вони зустрічаються і хто сильніше впливає на рішення про експорт нефриту? Хто у Князівській Раді відповідає за військовий бюджет? Як їм організувати зустріч із цією людиною і який подарунок їй доречніше надіслати?
А втім, найбільше їх цікавили їхні вороги. Їґутан — держава менш розвинена, але територія та населення в неї були величезні, а військова міць — дедалі вагомішою. Саме це був єдиний суперник, якого еспенці, схоже, боялися. Навіть тут, на далекому й маленькому острові, вони лишалися насторожі. І жадали дізнатися про кеконські інвестиції їґутанських компаній. Скільки нефриту, на думку кланів, перепродають через чорний ринок до Їґутану? Чи може Шае трохи порозпитувати і з’ясувати, що отой певний їґутанський ділок робить на Кеконі? Де він зупинився та з ким зустрічається?
Еспенці незмінно їй дякували. Вона не мала потреби в тих грошах, що від них отримувала, але еспенці все одно платили за послуги, щоб не опинитися в боргу, — так у них заведено. На Шае значно більше враження справила студентська віза, яку вони погодилися влаштувати, щоб вона могла повчитися за кордоном. Небагато кеконьців мали еспенську освіту — таке вражає навіть більше, ніж завершити академію першою ученицею; це й поставить її вище за братів, і відсторонить від них. А тим часом Шае допомагала нетямущим іноземцям вести справи в Кеконі й, по правді, тихцем пишалася цим. Ішлося про щось, що не мало стосунку до клану, щось цілковито, власне. То були знання та стосунки, які належали лише їй, а не дідусеві, братам чи Дожу.