— Як ти можеш називати себе Каул, дурне егоїстичне дівчисько? — вимогливо питав дідусь. — Геть усе, що ти розповіла іноземцям, може бути використане проти клану.
Світоч застосував увесь свій неабиякий вплив і кілька разів задзвонив, розсерджений, до еспенського посла, який, перепрошуючи, запевнив Каула Сеня, що його внучку більше не потривожать представники військових сил чи розвідки Еспенської Республіки. Джеральда відправили назад до Еспенії, а Шае, якій допікало приниження від того, як різко дідусь поставив її на місце, поїхала за ним. Вона вчинила по-дурному, але, хай як прикро, навіть дурні мають право на гордість.
До Дзаньлуня Шае повернулася, почуваючись спокійнішою та відпочилою, а крім того — готовою з новими силами присвятити себе пошукам роботи та якомога швидше знайти серйозну посаду. Вона з деяким подивом зрозуміла, що ніщо не мотивує її дужче за постійний страх перетворитися на власну матір. Якщо в Шае буде робота, якою можна зайнятися, вона не гаятиме часу так, як це сталося в автобусі дорогою до Дзаньлуня: вона їхала, міркуючи про те, щó Лань та Вунь робитимуть із тими триклятими фінансовими відомостями, які вона їм надала, чи коли «горяни» спробують знову вбити Хіло.
Вона повернулась до своєї квартирки і застогнала, бо тільки-но зрозуміла, що лишила ключі на кухонному столі в материному будинку. Тепер вона не могла потрапити до власного житла.
Шае залишила сумку під своїми дверима й підійшла до тих, що належали її сусідові — Цауневі Ю, сподіваючись скористатися його телефоном, аби подзвонити домовласнику. Та на стукіт ніхто не відповів. Під дверима лежала купа рекламок — схоже, Цауня вже кілька днів не було вдома. Шае знову вийшла надвір і піднялася металевою пожежною драбиною, наміряючись вломитися до власної квартири, та коли проминула вікно сусіда — зупинилась і зазирнула досередини.
Цауневе помешкання було майже порожнє. На підлозі стояв невеличкий телевізор, на якому примостився телефон. Ще там лежав спальний мішок, кілька подушок — і більше нічого: ні меблів, ні одягу, голі стіни; жодної ознаки, яка би свідчила про те, що це житло Цауня.
Шае затрусило від гніву й підозр. Вона смикнула вікно й залізла до квартири сусіда. Планування було майже таке саме, як у неї. Вона зайшла до кухні й побачила, що шафки — порожні, як не рахувати пакетика арахісу та пачки крекерів. У холодильнику стояли кілька пляшок газованки — і все. Цаунь мав би жити тут стільки ж, скільки й вона у своїй квартирі, — близько чотирьох місяців, — але він так і не переїхав.
Шае увійшла до порожньої вітальні й сіла на одну з подушок. Вона підозрювала, що Цаунь невдовзі з’явиться, і, ясна річ, за якусь годину вхідні двері відчинилися й молодик увійшов, тримаючи під пахвою пошту, що накопичилась. Він заскочено спинився, щойно побачив у своїй квартирі Шае.
І не встиг він отямитись, як Шае підвелася, рушила до нього й гепнула дверима, а відтак замкнула їх. Розвернулась, витягнула ніж-кіготь та наблизилась до сусіда. Молодик позадкував, нервово облизуючи губи й не зводячи погляду з ножа. Уперся спиною у стіну.
Шае випростала вільну руку і стягнула чорну шапочку, яку Цаунь завжди мав на собі. Коротке волосся чоловіка скуйовдилося та прим’ялося, а вершечки кожного вуха прохромлювали нефритові стрижні. Нефриту було небагато — недостатньо, щоб вона помітила ауру, якщо не торкалася його.
Шае ступила крок назад і вказала на телефон.
— Дзвони йому, — сказала вона, — І кажи, щоби прийшов просто зараз.
Цаунь підняв слухавку і набрав номер, очі його настрашено бігали. Шае сумнівалася в тому, що аж так сильно його стривожив її ніж, — насправді він непокоївся через реакцію свого боса.
— Хіло-дзень, — промовив він по тому, як його кілька хвилин перемикали туди-сюди, — це Цаунь Ю. Ваша сестра… вона… е-е-е… сказала мені зателефонувати до вас. Вона приставила до мене ніж-кіготь і хоче, щоб ви приїхали.
На хвилину запала тиша, а потім Шае почула, як на тому кінці лінії брат прохопився сміхом. Вони перекинулись іще кількома словами, й Цаунь повісив слухавку.
— Він сказав, що дещо завершує, але скоро буде.
— Як ви там казали — сторож, Цауню-дзень? — мовила Шае. — Що ви працюєте сторожем. Наскільки пригадую, робота радше нуднувата. І ви сподівалися, що скоро її покинете.
— Я не те мав на увазі, — почервонівши, пояснив Цаунь. — Я не мав на увазі, що це ви нудна. Просто наглядати за вами було не надто захопливо, самі розумієте.
— Ні, не думаю, що в цьому можна знайти щось захопливе. — Раптове й дивне почуття — весело-дошкульний подив — зринуло враз холодним смішком: — А я вже почала думати, що всі ці раптові зустрічі — від того, що ви до мене нерівно дихаєте.