Вищим духовним законом Всесвіту є ЗАКОН ВДОСКОНАЛЕННЯ – закон СМИРЕННЯ І ЛЮБОВІ, закон МИЛОСЕРДЯ, – еволюційний закон одухотворення творіння (церковною мовою – освячення, “обоження” тварі). Це закон розвитку речовини від неживої, через живу, до вищої форми існування матерії – матерії мислячої (людина), і до найвищої її форми – матерії тонкої, духовної, просвіченої духом любові (світ ангельський). Добро – іти (жити) відповідно до Закону; зло ж – порушувати його.
Порушення закону (гріх) стає можливим лише на рівні матерії мислячої, тобто людини розумної, яка досягла рівня образу Божого (Ім’я Ягве означає Сущий – Той, Хто має сутність у Самому Собі, Абсолютно Вільний). Яка досягла щабля свободи вибору, свідомого вибору між добром і злом (ось чому твар безсловесна апріорі є безгрішною). На цьому рівні закон вдосконалення звучить так: “Віддай плоть – прийми дух!”
Таким чином, гріх – це ніщо інше, як наслідок конфлікту ПЛОТІ І ДУХА в людині, законів САМОЗБЕРЕЖЕННЯ ТА САМОЗРЕЧЕННЯ. Передбачене Творцем протиборство звірячих інстинктів, УТРОБНО-СПОЖИВАЦЬКОЇ ПСИХОЛОГІЇ (за визначенням апостола Павла – “закону плоті”) в нас, із вищим духовним “законом ума” – ПСИХОЛОГІЄЮ ДУХОВНОСТІ (духовність – суть перевага духовних інтересів над матеріальними), самозречним законом любові, законом милосердя в людині.
Творець чекає від Свого творіння СВІДОМОГО ВИБОРУ ДОБРА. Саме на сходинці Людини розумної, як вінця творіння речовинного і перехідної ланки до тонкого, ангельського плану буття, й відбувається ця боротьба. Тут – дилема вільного вибору. Тут – необхідна ланка між землею і небом. Тут – двері в царство досконалості. Звіряча лють, породжена плотським інстинктом самозбереження, має змінитися в нас ангельською любов’ю, народженою духовним законом милосердя. Твар-бо “підкорилася марноті не випадково...”, як сказано у Посланні святого апостола Павла до римлян (читай 8 розділ, 19–23 вірші).
Примирення та єднання з Богом досягається ЧЕРЕЗ СМИРЕННЯ ДУХА, ДУШІ Й ТІЛА людських. Саме цими зусиллями і здобувається вселенська духовна Енергія, яку Церква іменує благодаттю Всесвятого Духа, і яка освячує, обожує, вдосконалює твар. Яка одухотворяє істоту, вводячи її у чертоги вічного життя, готуючи до зустрічі з її Творцем. В цьому – духовний Закон!
Бог – через Слово (Закон Смирення й Любові) – Духом Своїм Святим і творить, і вдосконалює, і приймає... Порушення ж Закону – гріх, суть результат гордині самозвеличення нашого – закриває перед нами двері вічного життя. Але щойно програма духовного вдосконалення дає збій – одразу вмикається МЕХАНІЗМ НАВЕРНЕННЯ НАС ДО СМИРЕННЯ. Господь прописує гіркі ліки страждання й скорботи (у тому числі допускаючи і хвороби), і так навертає нас до спасіння. За словом старця Силуана (Антонова): “Господь любить людей, але посилає скорботи для того, щоб люди пізнали немічність свою та смирилися, і за смирення своє прийняли Святого Духа, а з Духом Святим – усе добре, усе радісне, усе прекрасне...”
4. Як стати здоровим?
Повинно знати, що лікувати належить не хворобу, а хворого. І що причина недуги завжди знаходиться у самій людині. НЕМАЄ НЕВИЛІКОВНИХ ХВОРОБ – Є НЕВИЛІКОВНІ ХВОРІ! Відсутність правильного розуміння, нездорове мислення призводить до захворювання тіла. Як висловився святий отець Церкви Григорій Богослов: “Сластолюбством ми купуємо собі пошкодження”. І тут “сластолюбство” у широкому значенні цього слова: сластолюбство як гординя самозвеличення нашого, як примат закону плоті в нас. Ось справжня причина усіх бід і хвороб – ГОРДІСТЬ ЛЮДСЬКА! Інструмент же її – НАДМІРНІСТЬ ТА СЛАСТОЛЮБСТВО – основна зброя сатани. Своїми неправильними діями, по суті – капризами своїми (і сластолюбством передусім!), ми вгашаємо Силу, Дух Божий в собі, прирікаючи себе на недуги й страждання, до того ж вкорочуючи власне життя.
Таким чином, для того, аби зцілитися і бути завжди здоровим, необхідно ЗДОБУТИ ЦІЛЮЩУ СИЛУ благодаті:
Усунути ДУХОВНУ ПРИЧИНУ хвороби.
Мобілізувати ВНУТРІШНІ СИЛИ організму на боротьбу із нею.
5. Як усунути духовну причину хвороби?
Це здійснюється не інакше, як тільки СМИРЕННЯМ:
а) усвідомленням власної своєї гріховності та недосконалості, і щирим бажанням почати нове, чисте життя;
б) невдаваним покаянням з плодами самозречення:
– прощенням усім своїм кривдникам їхніх провин;
– абсолютною довірою Богові та безумовним відданням себе в Його руки;
– відмовою від утробно-споживацької психології, і зміною мислення з негативного на позитивне (невипромінювання зла та пошук любові);
– стриманістю у слові, в рухах та в їжі.
6. Як мобілізувати внутрішні сили організму?
Це реалізується АСКЕЗОЮ – якщо коротко, то постом і молитвою, насправді ж значно об’ємніше: аскезою духа, душі й тіла:
для духа – це молитва (домашня, церковно-літургійна);
для душі – слово істини (Святе Письмо та інша духовна література);
для тіла – це:
а) піст (у першу чергу як стримування від надмірностей, також і піст буквальний – середа, п’ятниця й інші визначені дні; ще необхідно б щотижневе (1–1,5 доби) та щоквартальне (3–3,5 доби) очищувальне говіння – див. розділ 6, “ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ ПРОТЯГОМ ДНЯ”, п. 16);
б) тісний контакт з природою – з усіма трьома доступними нам стихіями: водою (обов’язково холодна вода – обтирання, обливання, купання – див. той же розділ, пп. 4–6), повітрям (молитва на свіжому повітрі, прогулянки, спорт, туризм) та землею (Старатися щоденно торкатися босими ногами землі! Навіть і зимою не боятися зробити декілька кроків по снігу босоніж);
в) фізична активність (ранкова гімнастика, прогулянки, легкі спортивні ігри, фізична праця тощо).
Внутрішня сила, цілюща енергія благодаті – разюча зброя проти хвороби. Здобути її – і недуга відійде геть! СМИРЕННЯ – ШЛЯХ; АСКЕЗА – ЗАСІБ її здобуття. Пігулки ж – сумнівний та недолугий замінник даної сили – на останньому місці у цій боротьбі. “Цей рід (у т.ч. й дух злоби піднебесний хвороби) не виходить інакше, як тільки від молитви та посту”, – навчає Господь. Лише очищення смиренням та аскезою дає нам звільнення! Це стосується як безпосередньої боротьби із хворобою, так і профілактики захворювань взагалі.
Царство Боже – Царство Сили – в нас і навколо нас: Бог всюди є і все наповняє. Енергія Божа – суть ЖИТТЄВА СИЛА природи (як проявленої, так і непроявленої), і нам необхідно навчитися жити, максимально використовуючи цю Енергію:
– в наших серцях затаєні двері у тонкий світ метакосмосу, наповнений вселенською нетварною енергією Духа;
– в нас же, подібно до туго закрученої пружини, під каїновою печаттю гордині, заховується містичний резерв духовного потенціалу боголюдини;
– і в нас же закладені незвідані можливості здобуття космічної сили оточуючої нас проявленої природи.
Ці можливості – в нас! Необхідно лише пробудити їх солодким подвигом смирення та аскези.
Смирення являє собою внутрішні, духовні зусилля по здобуттю Сили (повністю довіритися, віддати себе в руки Божі – це і є насправді смирення); аскеза ж – зовнішні, вольові, душевно-тілесні наші зусилля.
Буття в суворих умовах аскетичного діяння (піст та молитва, щотижневе очищувальне говіння Христа ради, щоденний контакт з природою – холодна вода /обливання, занурення/, повітря /повітряні ванни/, земля /ходіння босоніж/) веде до МОБІЛІЗАЦІЇ ВНУТРІШНІХ СИЛ організму, на відміну від розслаблюючої дії тепличних умов комфортабельного способу життя. (До слова, щодо “аскези” безсловесних, то й тут вона має місце як засіб рятунку – відомо, що тварини під час хвороби зовсім не приймають їжі. Це – знак для нас матінки-природи. Хворіють же вони тому, що теж є учасниками еволюційного процесу, а отже – для вдосконалення. Твар безсловесна є безгрішною, але не досконалою. Досконалий лише тонко-речовинний світ святих ангелів Божих. У ньому воістину “Смерть знищена буде назавжди, і витре сльозу Господь Бог із обличчя усякого...” (Книга пророка Ісаї)).