Выбрать главу

Міс Марпл спершу приділила увагу головним новинам на першій сторінці. Вона затрималася на них ненадовго, бо вони мало чим відрізнялися від прочитаних нею ще сьогодні вранці, хоч тут їх подавали в більш урочистій манері. Вона скинула оком на зміст. Статті, коментарі, наука, спорт; далі вона вирушила за звичною програмою: перегорнула сторінку і швидко переглянула народження, одруження та смерті, після чого мала намір повернутися до сторінки, присвяченої листуванню, де вона завжди знаходила, чим повтішатися; після цього збиралася перейти до «Протокольних заходів двору», де можна було також знайти сьогоднішні новини з аукціонних торгів. Там часто друкували й коротку статтю наукового характеру, але цього міс Марпл читати не буде. У тих статтях вона рідко знаходила щось цікаве для себе.

Перегорнувши, як і зазвичай, газету на сторінку народжень, одружень і смертей, міс Марпл уже не вперше подумала:

«Сумно, але схоже, що сьогодні мене цікавлять лише смерті!»

Люди, як і раніше, народжували дітей, але імена тих людей, у яких народжувалися діти, не були відомі міс Марпл. Якби в газеті була шпальта, де б називали бабусь, у яких народжувалися онуки, тоді, можливо, вона мала б приємність когось упізнати. Скажімо, могла б подумати з радістю:

«Як приємно знати, що в Мері Прендерґаст народилася третя онука!»

Хоча навіть така подія була б, певно, надто далекою від її сьогоднішніх інтересів.

Міс Марпл переглянула повідомлення про шлюби, також не приділяючи їм великої уваги, адже більшість дочок та синів її давніх приятельок поодружувалися вже кілька років тому. Перейшла на шпальту смертей, і тут затрималася надовше. Настільки, принаймні, щоби бути певною: жодного з відомих їй прізвищ не пропустила. Еловей, Енґопастро, Арден, Бартон, Бедшо, Бурґовайсер (яке німецьке прізвище, Господи, але, схоже, він упокоївся в Лідсі), Карпентер, Кемпердаун, Клеґ. Клеґ? Чи це хтось із тих Клеґів, що їй знайомі? Ні, не схоже. Джанет Клеґ. Померла десь у Йоркширі. Макдональд, Маккензі, Ніколсон? Ні. Знову не та Ніколсон, яку вона знала. А ось Ормеруд — либонь, тітка тієї самої Ормеруд. Атож, схоже на те. Лінда Ормеруд. Ні, такої вона не знала. Квантріл? Господи, а ось і Елізабет Квантріл! Вісімдесят п’ять років. Отакої! А вона ж думала, Елізабет Квантріл померла кілька років тому. Аж не віриться, що вона жила так довго! Здоров’ям вона ніколи не могла похвалитися. Ніхто не сподівався, що вона дотягне до старості. Рейс, Редлі, Рейфаєл. Рейфаєл? Щось у її пам’яті заворушилося. Прізвище було знайоме. Рейфаєл, Белфорд Парк, Медстоун. Белфорд Парк, Медстоун. Ні, вона не пригадує цієї адреси. Квітів просять не приносити. Джейсон Рейфаєл. Досить незвичайне прізвище. Мабуть, вона просто його десь чула. Рос-Перкінс. Чи це, бува, не… — ні, ні, вона помилилася. Райленд? Емілі Райленд? «Яку глибоко любили чоловік і діти». Що ж, це дуже приємно знати або дуже сумно. Залежно від того, з якого боку ви поглянете на це.

Міс Марпл поклала газету, ковзнувши лінивим поглядом по кросворду, поки марно намагалася пригадати, чому прізвище Рейфаєл їй знайоме.

— Воно прийде до мене, — сказала собі міс Марпл, знаючи зі свого великого досвіду, як працює пам’ять у старих людей. — Воно неодмінно прийде до мене, можна не сумніватися.

Вона подивилася з вікна в сад, потім відвела погляд і спробувала викинути сад із голови. Упродовж багатьох-багатьох останніх років сад був для міс Марпл джерелом великої втіхи, але він вимагав від неї також великої і важкої праці. Але тепер лікарі, зі своєю набридливою опікою, заборонили їй працювати в саду. Одного разу вона спробувала знехтувати цю заборону, але швидко зрозуміла, що ліпше все-таки зробити, якій кажуть, поставила свій стілець так, щоб сад не був перед її очима, і визирала у вікно лише тоді, коли їй треба було побачити щось конкретне. Вона зітхнула, підібрала свою торбинку з плетивом і заходилася плести вовняний жакетик для малої дитини, який уже закінчувала. Спинка й передня частина були готові. Залишилося сплести рукави. Плести рукави їй було завжди нудно. Два рукави, однаковісінькі. Дуже, дуже нудно. Проте на вовну міс Марпл дивилася з приємністю — вона була пофарбована в дуже гарний рожевий колір. Рожева вовна. Блакитне море. Карибське море. Піщаний пляж. Сонячне світло. Ну ж бо, ну ж бо, про що це їй нагадує? Так, так, це їй нагадує про те прізвище, на яке вона щойно натрапила в газеті. Рожева вовна. Блакитне море. Карибське море. Піщаний пляж. Сонячне світло. Вона плете — і тут-таки, звичайно ж, містер Рейфаєл. Подорож, яку вона здійснила на Антильські острови. То був острів Сент-Оноре. Подарунок від її небожа Реймонда. І вона не забула, як Джоана, дружина Реймонда, а отже, її племінниця через шлюб, сказала: