— Я б не сказала, що тут усе зрозуміло викладено. Ви не маєте якихось конкретніших розпоряджень?
— Ні, не маю, Мені було доручено лише передати вам цього листа й назвати суму винагороди. Вона складає двадцять тисяч фунтів, звільнених від податку на спадщину.
Міс Марпл мовчки дивилася на нього. Від несподіванки й подиву їй відібрало мову. Містер Бродриб заговорив не відразу. Її подив не став несподіванкою для нього. Безперечно, що такого міс Марпл ніяк не могла сподіватися. Містер Бродриб запитував себе, якими будуть її перші слова. Вона дивилася на нього прямим і суворим поглядом, яким могла б на нього дивитися його тітка абощо. Коли вона заговорила, у її голосі звучали майже звинуватливі нотки.
— Це дуже велика сума грошей, — сказала міс Марпл.
— Не така велика, як це було б колись, — сказав містер Бродриб (і ледве стримався, щоб не додати: «Сьогодні це дрібничка»).
— Мушу зізнатися, — промовила міс Марпл, — я дещо приголомшена. Бігме, я дещо приголомшена.
Вона взяла документ і ще раз уважно прочитала його.
— Ви, звичайно, знаєте, що тут написано? — запитала вона.
— Так. Містер Рейфаєл продиктував мені текст особисто.
— Він не дав вам якихось пояснень до нього?
— Ні, не дав.
— Але ж ви, я певна, просили його, щоб він вам їх дав, — промовила міс Марпл.
У її голосі тепер прозвучав майже докір.
Містер Бродриб слабко усміхнувся.
— Ви правильно вгадали. Я ставив йому таке запитання. Я сказав, що вам, либонь, буде важко зрозуміти точно, чого він від вас хоче.
— Диво та й годі! — вихопилося в міс Марпл.
— Звичайно, від вас не вимагається, щоб ви давали свою відповідь тепер, негайно, — сказав Бродриб.
— Звісно, ні, — відказала міс Марпл. — Я мушу поміркувати над цим.
— Ідеться, як ви й самі зазначили, про досить велику суму грошей.
— Я стара жінка, — сказала міс Марпл. — Літня жінка, як у нас мають звичай казати, але «стара» — слово, яке пасує ліпше. Я стара, і тут нічого не додаси. Цілком можливо й навіть імовірно, я не проживу ще року, коли зможу одержати гроші, навіть у тому вельми сумнівному випадку, якщо зможу виконати потрібні для цього умови.
— Гроші не завадять у будь-якому віці, — сказав Бродриб.
— Якби я мала гроші, то могла б здійснити деякі справи доброчинності, до яких маю інтерес, — мовила міс Марпл, — а крім того, завжди існують люди. Люди, для яких тобі хочеться щось зробити, але твої статки цього не дозволяють. І я не стану вдавати, що мені чужі певні бажання, яких я досі не могла задовольнити — думаю, містер Рейфаєл чудово знав, що й старій людині іноді хочеться чогось приємного й незвичайного.
— Так, ви маєте слушність, — сказав Бродриб. — Чом би, скажімо, вам не поїхати в подорож за кордон? В один із тих чудових турів, які нині влаштовують. Частіше відвідувати театри, бувати на концертах, мати можливість заповнити свій льох чудовим вином.
— Мої смаки були б трохи поміркованішими, — сказала міс Марпл. — Я полюбляю куріпок, — додала вона замислено, — а роздобути куріпок сьогодні дуже важко, і вони надзвичайно дорого коштують. Я б із великою радістю дозволила собі з’їсти засмажену куріпку — сама-одна цілу куріпку. Купити коробку зацукрованих каштанів — я не часто можу собі це дозволити. Іноді сходити в оперу. Для цього треба найняти автомобіль, щоб поїхати до Ковент-Ґардена й назад, а також оплатити ніч у готелі. Але, схоже, я надто багато базікаю по-пустому, — урвала себе міс Марпл. — Я заберу цей текст із собою й поміркую над ним. І все ж таки, що спонукало містера Рейфаєла — ви не маєте бодай якогось уявлення, що наштовхнуло його на думку зробити цю пропозицію й чому він вирішив, що я зможу бути корисною йому в якийсь спосіб? Він мусив знати, що минуло більше року, близько двох років, відтоді, як він мене бачив, і що я могла стати набагато слабшою, аніж була, і набагато менш спроможною задіяти ті невеликі здібності, які він тоді помітив у мене. Він пішов на великий ризик. Адже існують інші люди, які, безперечно, значно кваліфікованіші для того, щоб здійснити таке розслідування.
— Правду кажучи, — я теж так тоді подумав, — сказав Бродриб, — але він обрав вас, міс Марпл. Пробачте за моє запитання, яке може вам здатися виявом пустої цікавості, але чи мали ви — як би ліпше мені висловити свою думку? — бодай якийсь стосунок до злочинів або до розслідування злочинів?