— Добре, а хто ж доповідатиме про премії? — спитав Сталін. — Мабуть, товариша Фадєєва не бентежить доля письменників та артистів, які ждуть нагороди за свій труд? Чи він образився на мої зауваження?
… На минулому засіданні Сталін спитав Фадєєва, чи відомо йому, що один з тих, кого висунув він, перший секретар Спілки на премію, — літератор з російським прізвищем, насправді — єврей?
Фадєєв відповів, що він знає про це, але ж партія вчить пролетарського інтернаціоналізму, важливо, чиїй справі служить творчість митця, якій ідеї…
— А чи знаєте ви, що митець був репресований у свій час як ворог народу?
— Так, товаришу Сталін, — відповів Фадєєв, — але ми знаємо й те, що цей літератор пройшов фронт, удостоєний урядових нагород, поранений, спокутував свою провину кров’ю…
— Глядіть, — посміхнувся Сталін, — ви внесли пропозицію, вам її і відстоювати…
От після цієї розмови Фадєєв і занедужав.
— Отже, треба розуміти так, — трохи здивовано, наче самому собі, сказав Сталін, — що ми сьогодні працювати не зможемо?
Поскрьобишев знав Сталіна, як ніхто: він не поспішав відповідати на його запитання, бо генералісимус, спитавши, повернувся й неквапливо пішов у куток, де стояв годинник з вестмінстерським боєм; до вікон не підходив, хоч вони були завішені цупким білим шовком, крізь нього вловити контур людини не можна.
Лише коли Сталін обернувся, Поскрьобишев сказав:
— Прибув відповідальний секретар комісії Фадєєва, товаришу Сталін. Його прізвище Кеменов.
Сталін зупинився перед Поскрьобишевим, подивився на нього так, немов уперше бачив, і сумно зітхнув. (У той день, коли він, Сталін, санкціонував арешт дружини свого помічника, він недаремно подивився на годинник, замовивши собі чай; завжди Поскрьобишев приходив із склянкою через шість-сім хвилин, а того разу повернувся через десять.
Сталін тоді до чаю не доторкнувся, викликав Кобулова, попередивши по телефону, щоб той прихопив «чемоданчик Генріха» (нарком внутрішніх справ Генріх Ягода на початку тридцятих років займався отрутами й медициною), і попросив одного з найближчих помічників Берія взяти на аналіз чай, цукор і печиво. Той подзвонив через півтори години: «Лабораторії. повідомляють: усе чисто, товаришу Сталін». Відтоді вірив Поскрьобишеву до кінця: росіянин — людина добра, не мстива й швидко скоряється долі — коли так треба, значить, треба, головою стіни не проб’єш).
— Кеменов, кажете? — Сталін здивовано звів плечима. — Відповідальний секретар?
І, повернувшись до столу, за яким сиділи його колеги по Політбюро, мовив:
— Напередодні краху Римської імперії патриції самі розважались, а право керувати державою передали юним вільновідпущеникам. Схоже, правда? Засідання відміняється…
… Тиждень тому наступник Віктора Абакумова міністр Ігнатьєв передав Сталіну секретний звіт: людей, що перебували в таборах, — дванадцять мільйонів; членів сімей ворогів народу — ЧСВН — двадцять мільйонів; селян, позбавлених паспортів, — сорок два мільйони; дослідження з комп’ютерної кібернетики, які він, Сталін, заборонив фінансувати Академії як «космополітичну псевдонауку, очолювану агентом «Джойнту», так званим професором Віннером, тепер переведено в Штатах у промислову розробку. Інформація про успіхи американців — тривожна. Галас про генетику в Америці — про лженауку Менделя і Моргана, що замахнулися на основоположну конструкцію Творця, — прямо-таки нечувано, беруть по сімдесят центнерів з гектара, а ми ледь нашкрібаємо дванадцять…
Сталін відчував себе розчавленим і покинутим усіма — особливо після того, як прочитав звіт Ігнатьєва; дедалі частіше думав про свого заступника Вишинського… Якби процеси тридцять сьомого року провалилися, відбувся б тріумфальний суд над меншовиком Вишинським, змовником, який укорінився в партію; саме вони, меншовики, організували провокації: страхіття чисток, переслідування ленінців. Вони, хто ж іще?! Але процеси Каменєва і Бухаріна пройшли спокійно; переможців не судять, а підносять; от він і підніс генерального прокурора… Що ж, коли справді кібернетика внесе переворот у воєнну науку на Заході, Вишинський як заступник Голови Ради Міністрів дістане своє — меншовики були, є і будуть ворогами Радянської влади, — умисна брехня Політбюро, приховування правди, спроба послабити оборонну могутність Батьківщини… Та хіба один Вишинський вийде на цей процес як обвинувачений?