Уві сні Браян нарешті заплакав. Він розумів, так. Добре зрозумів, що тепер уже надто пізно щось змінити.
Ґонт стиснув м’ячик. Засочилося ще більше крові, подушечки пальців глибоко занурилися в білу м’ясисту поверхню.
– Якщо не хочеш, щоб усі в Касл-Року дізналися, що це ти почав цю лавину, то, Браяне, краще роби так, як я скажу.
Браян заплакав ще сильніше.
– Коли ведеш справу зі мною, – сказав Ґонт, замахуючись для кидка, – потрібно пам’ятати дві речі: містер Ґонт краще знає… і справу не закінчено, доки містер Ґонт не сказав.
Він кинув м’яч тим звивистим грім-серед-ясного-неба рухом, який у Сенді Коуфекса було важко відбити (принаймні такою була скромна думка Браянового батька), і м’яч, влетівши в рукавицю Г’ю Пріста, вибухнув. Кров, волосся й волокнисті шматочки плоті розлетілися на яскравому осінньому сонці. А тоді Браян прокинувся, плачучи в подушку.
Тепер Браян їхав, щоб зробити те, що йому наказав містер Ґонт. Відмазатися було легко: він просто сказав мамі з татом, що не хоче йти зранку в церкву, бо болить шлунок (і це не була брехня). Як тільки вони пішли, Браян підготувався.
Крутити педалі було складно, як і тримати рівновагу, через холодильник для пікніка «Плеймейт» у кошику. Той був дуже важкий, і Браян увесь стік потом і засапався, доки доїхав до дому Джерзиків. Цього разу він не вагався, ніякого дзвоника в двері, ніякої запланованої легенди. Тут нікого немає. Сенді Коуфекс/Ліленд Ґонт сказав йому вві сні, що Джерзики залишаться на довше після меси об одинадцятій, щоб обговорити прийдешню «Нічку казино», а після цього відвідають друзів. Браян повірив. Усе, чого йому зараз хотілося, – це якнайшвидше закінчити цю огидну справу. І коли він це зробить, то поїде додому, припаркує велосипед, а решту дня лежатиме в ліжку.
Він дістав сумку-холодильник із кошика, тримаючи обома руками, і поставив у траву. Браян стояв за живоплотом, де його було не видно. Те, що він збирався зробити, спричинить чимало шуму, але Коуфекс-Ґонт сказав не перейматися. Сказав, що більшість людей на Віллоу-стріт – католики і майже всі, хто не ходить на месу об одинадцятій, відвідують її на восьму, після чого роз’їжджаються в різноманітні недільні відпочинкові поїздки. Браян не знав, правда це чи ні. Точно він знав лише дві речі: містер Ґонт краще знає і справу не закінчено, доки містер Ґонт так не сказав.
І отож.
Браян відчинив холодильник. Усередині лежало з десяток чималих каменюк. Кожна була обгорнута аркушем, які Браян видер зі шкільного зошита і прикріпив одною-двома канцелярськими гумками. На кожному аркуші великими друкованими літерами було виведено повідомлення:
Браян узяв одну каменюку й пройшовся газоном, доки не опинився на відстані менше десяти футів від великого вікна у вітальні Джерзиків – того, що називали «панорамним» ще на початку шістдесятих, коли цей будинок будували. Він замахнувся, повагався лише мить, а тоді запустив камінь, як Сенді Коуфекс перед першим бетером у сьомій грі Світової серії. Пролунав гучний немелодійний гуркіт, після чого важкий стукіт, коли камінь упав на килим вітальні й покотився по підлозі.
Той звук справив на Браяна дивне враження. Страх покинув його, а огида від цього завдання – яке ну аж ніяк, навіть залучивши всю можливу фантазію, не можна було б назвати чимсь таким незначним, як розіграш, – також випарувалася. Брязкіт розбитого скла розпалив його… насправді, навіть подарував відчуття, схожі на ті, що бували, коли він мріяв про міс Реткліфф. То дурниці, і він це розумів, але в цьому не було жодних дурниць. Це було по-справжньому.
Крім того, він усвідомив, що тепер йому як ніколи хочеться володіти карткою Сенді Коуфекса. Браян відкрив ще один вагомий факт про власності й особливий психологічний стан, який вони передбачають: що більше людині доводиться пройти через те, чим вона володіє, то більше їй хочеться втримати ту річ.
Браян узяв ще два камені й підійшов до розбитого панорамного вікна. Він зазирнув усередину й побачив перший камінь. Той лежав біля дверного прорізу між вітальнею й кухнею. Там він мав дуже неправдоподібний вигляд – ніби гумовий чобіт на церковному тетраподі або троянда на блоку циліндрів трактора. Одна з гумок, що тримали записку, розірвалася, але інша була на місці. Браян перевів погляд ліворуч і оцінювально зупинив його на телевізорі «Соні».
Браян замахнувся й кинув. Камінь поцілив просто в центр екрана. Пролунав порожній удар, спалах світла, і на килим посипалося скло. Телевізор захитався на стійці, але втримався.