Вілма серйозність свого поранення усвідомлювала. Вона розуміла, що тепер не зможе підняти праву руку й що спина сукні наскрізь просякла кров’ю. Проте навіть не думала про те, щоб утекти. Вона ніколи в житті не тікала і не збирається зараз починати.
– Гей! – ледь чутно крикнула якась жінка з іншого боку вулиці. – Гей! Пані, що ви там робите? Ану припиніть, що ви там робите! Припиніть, бо викличу поліцію!
Вілма повернула голову в бік голосу. На мить, коли вона втратила пильність, Нетті зробила крок уперед і махнула сікачем, описуючи плоску широку дугу. Лезо врізалося прямо Вілмі в стегно й хряснуло об тазову кістку, розрубуючи її. Віялом чвиркнула кров. Вілма закричала й гарячково позадкувала, розмахуючи ножем у повітрі перед собою. Ноги перекрутилися, і вона гупнулася на тротуар.
– Агов! Гей!
То була якась бабуся в себе на порозі, що притискала до горла шаль мишачого кольору. Через окуляри очі в неї збільшилися до водянистих кругів жаху. Тепер вона загорлала чистим лементом літньої людини:
– На допомогу! Поліція! Вбивство! ВБЕВСТВОООООО!
Жінки на розі Віллоу і Форд не звернули на це жодної уваги. Вілма кривавою купою повалилася біля знака зупинки, і поки Нетті нетвердою ходою наближалася до неї, їй вдалося пересунутися в сидячу позу, спершись на стовп, після чого вона вистромила ніж угору перед собою.
– Ну давай, суко, – просичала вона. – Іди до мене, якщо не сциш.
Нетті пішла, рухаючи щелепами. Клубок нутрощів метлявся туди-сюди в неї перед сукнею, ніби абортований плід. Права нога наштовхнулася на витягнуту Вілмину ліву, і Нетті поточилася вперед. М’ясницький ніж прохромив її просто під ключицею. Жінка крекнула крізь заповнений кров’ю рот, підняла сікач і вдарила ним. Лезо заглибилося в маківку голови Вілми Джерзик одним глухим звуком – «динь!». Вілма почала здригатися в конвульсіях, тіло брикалося й вихалося під Нетті. Кожне хвицання й судома забивали ніж глибше.
– Убила… мого… песика, – видихнула Нетті, з кожним словом вихаркуючи тонким серпанком кров Вілмі в повернуте догори обличчя.
Після цього вона востаннє здригнулася та обм’якла. Коли Нетті звалилася, її голова стукнулася об стовп.
Тремтяча нога Вілми зіслизнула в канаву. Гарна туфля «для церкви» злетіла й приземлилася на купу листя, а низький підбор вистромився в метушливі хмари. Пальці ніг зігнулися… зігнулися ще раз… і розслабилися.
Жінки лежали, притулені одна до одної, наче коханки, а їхня кров фарбувала цинамонові листки в канаві.
– ВБЕЕЕЕЕЕЕЕЕВСТВОООООООООО! – знову затрубила літня жінка з іншого боку вулиці, а тоді похитнулася назад і, знепритомнівши, повалилася навзнак на підлогу коридору.
Уже й решта жителів району підбігали до вікон і прочиняли двері, розпитуючи одне одного, що сталося, виходили на ґанки й газони, спершу обережно підходячи до місця дії, а тоді поквапно відбігаючи, прикриваючи роти долонями, коли бачили не просто що сталося, а всі криваві деталі.
Врешті-решт хтось потелефонував у шерифську управу.
Поллі Чалмерз повільно йшла по Мейн-стріт у бік «Необхідних речей», ховаючи болючі долоні в найтепліші рукавиці, коли почула першу поліцейську сирену. Вона спинилася й побачила, як один із трьох коричневих «плімутів» поліції проїхав через перехрестя Мейн і Лорел, блимаючи й крутячи сиренами. Авто їхало на швидкості п’ятдесят і далі прискорювалося. Одразу за першою машиною помчала друга.
Поллі провела їх поглядом, спохмурнівши. Сирени й швидкі поліцейські автомобілі в Року – рідкість. Цікаво, що трапилося. Щось серйозніше, ніж кіт на дереві, припускала вона. Алан розповість, коли подзвонить увечері.
Поллі знову глянула на вулицю й побачила, що біля входу до своєї крамниці стоїть Ліленд Ґонт і також спостерігає за автомобілями з виразом легкого зацікавлення. Що ж, так вона отримала відповідь принаймні на одне запитання: він таки на місці. Нетті так і не подзвонила їй і не повідомила про це. Це не особливо здивувало Поллі – поверхня розуму в Нетті слизька і думки часто-густо з’їжджають із неї.