Урешті-решт він почав засинати. Образ, що супроводив його в дрімоту, – купа каміння з запискою, припасованою до кожного каменя. І він знову подумав: «Якщо не Нетті кидала їх, то хто?»
Коли передсвітанкова пора понеділка почала змінюватися сходом сонця й початком нового цікавого тижня, молодик на ім’я Рікі Біссонетт вигулькнув з-за огорожі, що оточувала пасторат баптистів. Усередині чепурного, як когутик на патичку, будинку сном праведних і доброчесних спав преподобний Вільям Роуз.
Ріккі, дев’ятнадцятирічний і не переобтяжений мізками парубок, працював у «Суноко» Сонні Джекетта. Він зачинився ще кілька годин тому, але сидів у конторі, очікував, доки стане достатньо пізно (або рано), щоб трішки розіграти преподобного Роуза. У п’ятницю вдень Ріккі зазирнув у нову крамницю й розговорився з її власником, цікавим дідусем. Слово за слово, у якусь мить Ріккі усвідомив, що переповідає містерові Ґонту свої найглибші, найпотаємніші бажання. Він назвав ім’я однієї молодої – дуже молодої – актриси-моделі й повідав містерові Ґонту, що він би що завгодно віддав за парочку фотографій цієї малої без одягу.
– Знаєте, у мене є те, що може вас зацікавити, – сказав містер Ґонт.
Він роззирнувся по магазину, ніби хотів упевнитися, що окрім них двох нікого немає, тоді підійшов до дверей і перевернув табличку з «ВІДЧИНЕНО» на «ЗАЧИНЕНО». Ґонт повернувся до свого місця біля касового апарата, понишпорив під стійкою й вигулькнув з непідписаним конвертом із манільського паперу в руках.
– Гляньте на ці, містере Біссонетт, – запропонував містер Ґонт, а тоді підморгнув, наче бувалий розпусник. – Думаю, ви будете вражені. Та що там, навіть приголомшені.
Результатом був радше шок. Це була саме та актриса-модель, яку Рікі жадав – не інакше! – і вона була не просто гола. На деяких фотографіях вона була з одним відомим актором. На деяких – із двома відомими акторами, один із яких їй у дідусі годився. А ще на інших…
Але перш ніж він устиг побачити інші (а здавалося, їх там із п’ятдесят, якщо не більше, чудових глянцевих кольорових фотографій вісім на десять), містер Ґонт вихопив пачку в нього з рук.
– Це ж..! – ковтнув хлопець, промовляючи ім’я, добре відоме читачам глянцевих таблоїдів і глядачам глянцевих токшоу.
– О ні, – відповів містер Ґонт, хоча його нефритові очі промовляли: «О так». – Цього не може бути… але схожість дійсно вражає, правда? Продаж таких світлин, звісно, заборонено (навіть якщо не брати до уваги сексуальний зміст, цій дівчині ще далеко до сімнадцяти, ким би вона не була), але мене все ж можна переконати домовитися щодо них, містере Біссонетт. Гарячка, що в мене в крові, – це не малярія, а комерція. Отже! Торгуватимемося?
Вони торгувалися. Врешті Рікі Біссонетт купив сімдесят дві порнографічні фотографії за тридцять шість доларів… і цей невеликий розіграш.
Він пробігся по газону пасторату, присів у тіні від ґанку, щоб перевірити, чи за ним не спостерігають, після чого піднявся сходами. Із задньої кишені він дістав чисту білу картку, відкрив поштову щілину й просунув картку в неї. Латунну накривку опустив пальцями, щоб уникнути клацання.
Після цього Рікі перестрибнув через поруччя ґанку й хутко побіг по газону назад. Він мав великі плани на наступні дві-три години темряви, що залишалися до ранку понеділка. Вони передбачали сімдесят дві фотографії й великий флакон лосьйону для рук «Джерґенс».
Картка, ніби білий нічний метелик, пурхнула крізь поштову щілину на побляклу підлогову доріжку в коридорі пасторату. Вона приземлилася повідомленням догори:
Як поживаєш, тупа бабтизька криса.
Ми доводимо до твого відома, що тобі краще припинити наговорувати на нашу «Нічку казино». Ми збираємося просто трішки повеселитись і нічого вам не зробимо. Але все одно, ми, вірні католики вже замахалися від вашої бабтиської хуєти. Ми й так знаємо, що ви всі просто пиздолизи. І Зверни Увагу, На ТАКЕ, Приподобний Пароплавчику Віллі. Якщо будете пхатися своїми їбобо в Наші справи, ми Тебе і твоїх Уйобищних Дружків так засеремо, що ви Навічно Засмердитеся!
Лиши нас у спокої, тупа ти бабтизька криса, АБО ПОШКОДУЄШ, ЯК СУКА ПАРШИВА. “Просто попередження” від
СВІДОМОГО КАТОЛИЦЬКОГО ЧОЛОВІКЦТВА КАСЛ-РОКА
Преподобний Роуз побачив записку, коли спустився в халаті, щоб узяти ранкову газету. Його реакцію, мабуть, краще уявити, ніж описувати.
Ліленд Ґонт стояв біля вікна передньої кімнати над «Необхідними речами», склавши руки за спиною й роздивляючись містечко Касл-Рок.