У них із Саллі було кілька палких побачень, але вони ще ніколи не йшли До Самого Кінця. Лестер зазвичай повертався додому після цих сеансів у повному замішанні, його мозок розривався від радості, а яйця – від роздратованої сперми, і він мріяв про ніч, зовсім недалеку, коли йому не доведеться зупинитися. Він іноді загадувався, чи не втопить її, коли вони вперше Зроблять Це.
Саллі також очікувала шлюбу й закінчення сексуального невдоволення… хоча останні кілька днів Лестерові обійми здавалися їй не настільки важливими. Вона сама з собою сперечалася, чи розповідати йому про ту дерев’яну скалку зі Святої Землі, яку купила в «Необхідних речах», скалку з дивом усередині, і зрештою не розповіла. Звісно, вона ще розповість, дивами потрібно ділитися. Без сумніву, не ділитися ними – гріх. Але її здивувало (і трохи стривожило) відчуття ревнивого власництва, що давало про себе знати щоразу, як вона думала, чи не показати Лестерові скалку й не запропонувати потримати її.
«Ні! – викрикнув злий дитячий голос, коли вона вперше про це замислилася. – Ні, вона моя! Вона не буде для нього настільки важливою, як для мене! Це неможливо!»
Прийде день, коли вона поділиться цією річчю з ним, так само як розділить із ним своє тіло, але ще не час для обох цих подій.
Цей гарячий жовтневий день належить тільки їй.
На стоянці для працівників було лише кілька автівок, і Лестерів «мустанг» виділявся як найновіша й найгарніша. У Саллі багато проблем з її машиною останнім часом – щось постійно ламається в трансмісії, – але це насправді не проблема. Коли вона сьогодні зранку подзвонила Лесові й запитала, чи може він знову позичити авто (щойно вчора вдень вона повернула його після того, як була позичила на шість днів), він одразу ж погодився її підвезти. Сказав, що назад пробіжиться, а пізніше збирається пограти тачбол із кількома Своїми Пацанами. Саллі думала, він би наполягав, щоб вона взяла авто, навіть якби «мустанг» був потрібен йому, і це здавалося Саллі цілком правильним. Вона усвідомлювала – невиразно, незосереджено, радше інтуїтивно, ніж із досвіду, – що Лес крізь вогняні кільця стрибатиме, якщо вона попросить, і це створювало ланцюг захоплення, який вона приймала з наївним удоволенням. Лес їй поклоняється, вони обоє поклоняються Богові, усе так, як і має бути, на віки вічні, амінь.
Вона сіла в «мустанг», і коли потягнулася, щоб покласти сумочку на приладову панель, око натрапило на щось, що стирчало з-під пасажирського сидіння. Здається, конверт.
Вона нахилилася, дістала його, роздумуючи, наскільки дивно надибати таку річ у «мустангу». Лес зазвичай ставиться до свого авто з такою скрупульозною охайністю, як до самого себе. На конверті було одне-єдине слово, але від нього Саллі Реткліфф пройняло огидою. «Пупсику», – було написано трішки скошеним почерком.
Жіночим почерком.
Саллі перевернула конверт. З іншого боку порожньо, і його запечатано.
– Пупсику? – з сумнівом запитала Саллі, й раптом усвідомила, що сидить в Лестеровій машині, в якій усі вікна піднято, і пітніє як скажена. Вона завела двигун, опустила водійське вікно, а тоді перехилилася через панель, щоб опустити пасажирське вікно. У цю мить, здалося, вона відчула ледь помітний душок парфуму. Якщо так, це був не її, вона не користується парфумами чи косметикою. Релігія навчила її, що це інструменти блудниць. (Та й, крім того, вона їх не потребує.)
«Це все одно не парфум. Просто останні кущі жимолості, що ростуть уздовж огорожі майданчика, – ось що ти почула».
– Пупсику? – промовила вона знову, дивлячись на конверт.
Конверт не відповів. Він просто лежав собі самовтішно в неї в руках. Саллі пробігла по ньому пальцями, тоді спробувала позгинати. «Усередині аркуш, – подумала вона, – принаймні один, і ще дещо». Те інше, здавалося, могло бути фотографією.
Вона піднесла конверт до лобового скла, але це нічого не дало. Сонце з іншого боку. Після коротких роздумів Саллі вийшла з машини й підняла конверт проти сонця. Розгледіти вдалося лише світлий прямокутник листа, як їй здалося, і темніший квадратний обрис, напевно, прикріпленої фотографії від
(Пупсику)
людини, яка надіслала Лесові цей лист.
Тільки, звісно, його не надіслали – принаймні не поштою. Жодної марки, жодної адреси. Лише те одне тривожне слово. Його не відкрили, що означає… що? Що людина підкинула лист у Лестерів «мустанг», поки Саллі працювала над теками?