– Ваші послуги мені не знадобляться до завтра, цього ж часу, – сказав містер Ґонт. – Раджу провести день у Мекенік-Фоллз. Думаю, так вам підійде найбільше, бо буде нагода добре виспатися. У вас попереду ще жвава нічка, якщо не помиляюся.
Туз подумав про маленькі хрестики на мапі й кивнув.
– І ще, – додав містер Ґонт, – з вашого боку було б розумно протягом наступних одного-двох днів уникати уваги шерифа Пенґборна. А потім, думаю, це вже буде неважливо. – Губи потягнулися назад, зуби випнулися вперед, великі, хижі. – До кінця тижня, думаю, багато речей, які колись важили для жителів цього міста, не важитимуть взагалі. Ви так не вважаєте, Туз?
– Якщо ви так кажете, – відповів той. Він знову поринав у дивний приголомшений стан і був зовсім не проти. – Я тільки не знаю, як буду пересуватися.
– Про це я вже подбав, – сказав містер Ґонт. – Спереду припарковано авто, ключі в запалюванні. Машина компанії, так сказати. На жаль, це звичайний «шевроле» – ідеально типовий «шевроле», але так у вас принаймні буде якийсь транспортний засіб. Фургон теленовин вам сподобається, звичайно, більше, але…
– Фургон новин? Який фургон?
Містер Ґонт вирішив не відповідати.
– Але «шевроле» відповідатиме всім вашим теперішнім потребам переміщення, запевняю. Лише не намагайтеся на ній проїжджати з перевищенням повз пости поліції штату. Боюся, з нею не все так гладенько буде. З цією ні. Взагалі.
Туз почув власні слова:
– Мені б дуже хотілося мати таку машину, як ваш «такер», містере Ґонт, сер. Вона прекрасна.
– Ну що ж, тоді, можливо, нам удасться домовитися. Розумієте, Туз, у мене дуже прості правила бізнесу. Хотіли б їх почути?
– Звичайно. – І Туз не лукавив.
– Продається все. Така в мене філософія. Продається все.
– Продається все, – замріяно повторив Туз. – Вау! Жостко!
– Так! Жостко! А тепер, Туз, мені потрібно попоїсти. Я був сьогодні надто зайнятий для трапези, хоч і свято. Попросив би вас приєднатися, але…
– Ой, я не можу, справді.
– Ні, звісно ні. Вам треба відвідати певні місця, викопати певні ями, так? Чекатиму на вас завтра ввечері, між восьмою й дев’ятою.
– Між восьмою й дев’ятою.
– Так. Як споночіє.
– Коли ніхто не знатиме й не бачитиме, – замріяно сказав Туз.
– У яблучко! На добраніч, Туз.
Містер Ґонт протягнув руку. Туз простягнув свою у відповідь… а тоді побачив, що в долоні Ґонта вже щось є. То був коричневий пацюк із пастки в комірчині. Туз відсахнувся, видушивши тихий згидований стогін. Він не мав поняття, коли містер Ґонт устиг узяти того мертвого щура. Чи, може, то інший?
Туз вирішив, що йому однаково. Єдине, що точно: він не мав наміру потискати руку з мертвим пацюком, і неважливо, яким крутим перцем містер Ґонт був.
Усміхаючись, містер Ґонт сказав:
– Вибачте. Щороку пам’ять дедалі більше підводить. Здається, я щойно спробував віддати вам свою вечерю!
– Вечерю, – ледь чутним голосом промовив Туз.
– Саме так.
Грубий жовтий ніготь великого пальця пірнув у білу шерсть, що вкривала щурячий живіт, а вже за мить нутрощі витікали містерові Ґонту на безвиразну долоню. Поки Туз не встиг побачити більше, містер Ґонт обернувся й почав зачиняти за собою двері заднього виходу.
– То де ж я поклав той сир?..
Пролунало металеве «хрясь!», коли замкнувся замок.
Туз нахилився, упевнений у тому, що виблює собі між черевиків. Живіт стиснуло, до горла підступив клубок… а тоді знов опустився.
Бо насправді він не бачив того, що здавалося.
– Це був жарт, – бурмотнув він. – У нього в кишені піджака був гумовий пацюк абощо. То просто був жарт.
Та чи справді? А нутрощі звідки? І холодна желеподібна слизина навколо них? Що про це скажеш?
«Ти просто втомився, – подумав Туз. – Просто тобі привиділося, оце й усе. То був гумовий пацюк. Усе решта… вжух».
Але на мить усе – покинутий гараж, «такер» з автопілотом, навіть те зловісне графіті «ЙОҐ-СОТОТ РУЛИТЬ» – кинулося на нього й прокричало потужним голосом: «Забирайся звідси! Забирайся, поки ще є час!»
Але оце була реально божевільна думка. Там уночі на нього чекають гроші. Може, навіть багато. Може, навіть цілі срані гори грошви.
Туз кілька хвилин постояв у темряві, ніби робот із розрядженим блоком живлення. Потроху, помаленьку, якесь відчуття реальності – відчуття самого себе – повернулося, і він вирішив, що щур не має значення. Як і «такер талісман». Кокаїн натомість значення має, як і карта, а ще Туз усвідомлював, що дуже просте правило бізнесу містера Ґонта також має значення, і більше нічого. Він не може дозволити чомусь іншому мати значення.