– Не знаю, скауте. Це твоє місто. А тим часом я маю для тебе ще дві штуки.
– Вперед.
Алан відклав срібні долари назад у шухляду, а тоді відправив гуляти по стіні високого сухорлявого чоловічка в циліндрі. Дорогою назад циліндр перетворився на костур.
– Людина, що вбила собаку, залишила криваві відбитки на внутрішній ручці дверей Нетті – оце річ номер один.
– Вмерти не встати!
– З цим не поспішай. Відбитки розмиті. Злочинець залишив їх, коли хапався за ручку, щоб вийти.
– Зовсім негодящі?
– Маємо кілька фрагментів, які можуть чимсь допомогти, хоча шансів, що вони будуть чогось варті в суді, небагато. Відправив їх у майстерню відбитків ФБР у Вірджинії. Їм зараз просто неймовірно вдається реконструювати часткові відбитки. Вони, звісно, повільніші, ніж холодна меляса, почути від них вдасться десь за тиждень або й за десять днів, але тим часом я порівняв ці відбитки з відбитками Джерзик, які мені вчора ввечері передав вельми передбачливий судмедексперт.
– Жодних збігів?
– Ну, тут як і з почерком, Алане: це порівняння часткових відбитків із повними, і якби я свідчив у суді, захист би з мене десять залуп здер. Але раз ми вже сидимо за столом попизділок, так би мовити, то – взагалі не схожі. Як мінімум у плані розміру. У Вілми Джерзик долоні маленькі. Часткові відбитки залишила людина з великими. Навіть якщо врахувати розмитість, тут реально великі ручища.
– Чоловічий відбиток?
– Не сумніваюсь. Але, знову ж таки, в суді я б таке не свідчив.
– Але кому це всралось?
На стіні раптом виник маяк із тіні, який перетворився на піраміду. Піраміда розкрилася, наче квітка, і стала гускою, що летить крізь сонячне проміння. Алан спробував побачити обличчя чоловіка – не Вілми Джерзик, а якогось чоловіка, який заліз у будинок Нетті після того, як та вийшла звідти в неділю зранку. Чоловіка, який убив Рейдера штопором, а тоді обставив усе так, наче це Вілма. Він підшукував обличчя, але не бачив нічого, крім диму й тіней.
– Генрі, кому в цьому світі взагалі могло б захотітися вчинити щось таке, якщо не Вілмі?
– Я не знаю. Але, думаю, в нас може бути свідок інциденту з киданням каміння.
– Що? Хто?
– Я сказав може, не забудь.
– Я знаю, що ти сказав. Не дражни мене. Хто це?
– Малий. Сусідка Джерзиків у той день почула шум і вийшла, щоб подивитися, що ж там діється. Каже, подумала, що «та сука» – це цитата – нарешті настільки осатаніла на свого чоловіка, що викинула його з вікна. Вона бачила, як якийсь хлопчик їхав на велосипеді звідти, переляканий. Вона запитала, що діється. Він сказав, що, напевно, містер і місіс Джерзики сваряться. Ну, вона так теж гадала, й оскільки на той час шум уже припинився, то більше про це не думала.
– Це, напевно, Джилліан Міслабурскі, – припустив Алан. – Бо будинок навпроти Джерзиків порожній – продається.
– Ага. Джилліан Міс-шось-там-скі. Так у мене й записано.
– А що за хлопець?
– Хтозна. Вона його знає, але не може пригадати ім’я. Каже, він з їхнього району – мабуть, навіть із того ж кварталу. Ми його знайдемо.
– Скільки років?
– Каже, одинадцять-чотирнадцять.
– Генрі? Будь другом, дозволь мені його знайти. Згода?
– Так, – одразу погодився Генрі, й Алан розслабився. – Не розумію, навіщо нам узагалі передавати туди-сюди ці розслідування, якщо злочин стається прямісінько в центрі округу. У Портленді й Бенґорі самі своїми справами займаються, а Касл-Рок чим гірший? Бля, я навіть не знав, як точно вимовляється ім’я тієї жінки, доки ти вголос не сказав!
– У Року багато поляків, – безбарвно промовив Алан.
Він відірвав собі рожевий листок форми попередження про дорожнє порушення з блокнота на столі й нашкрябав на зворотному боці «Джилл Міслабурскі» і «хлопчик, 11–14».
– Якщо мої хлопці знайдуть того малого, то він уперше побачить трьох великих поліцейських штату й так перестрашиться, що все забуде, – сказав Генрі. – А тебе він напевно знає – ти ж їздиш, проводиш бесіди в школах?
– Так, про програму освіти для протидії наркотикам на день законодавства і безпеки, – сказав Алан.
Він намагався згадати сім’ї з дітьми на районі Джерзиків та Міслабурскі. Якщо Джилл Міслабурскі впізнала хлопця, але не знає, як звати, це, напевно, означає, що він живе десь за рогом або на Понд-стріт. Алан швидко виписав на листку три прізвища: Делоїс, Раск, Беллінгем. Можливо, там є й інші сім’ї з хлопчиками, що підходять до цієї вікової групи, які він не може пригадати негайно, але поки що вистачить цих трьох. Завдяки швидкому опитуванню він майже точно знайде правильного хлопця.