– А ти не думала, що причина може бути в чомусь іншому? – Тепер він рухався з обережністю людини, яка по слизьких каменях перебирається на інший берег стрімкого ручая. – У тебе ж і раніше бували ремісії, знаєш.
– Звичайно знаю, – на межі терплячості сказала Поллі. – Це ж мої руки.
– Поллі, я просто намагаюся…
– Алане, я знала, що ти, напевно, відреагуєш саме так, як реагуєш. Але насправді все просто: я знаю, як відчувається атртритична ремісія, і, чоловіче божий, це не вона. У мене бували часи протягом останніх п’яти-шести років, коли я почувалася досить непогано, але так добре не було ніколи, навіть у найкращі моменти. Це дещо інше. Це ніби… – Вона замовкла, замислилася, тоді зробила короткий роздратований жест, задіявши здебільшого долоні й плечі. – Це ніби я знову здорова. Я не очікую, що ти точно зрозумієш, що я маю на увазі, але краще пояснити не можу. Отак.
Алан похмуро кивнув. Він розумів, про що вона говорить, а ще розумів, що вона серйозно. Можливо, азка розкрила якісь приспані цілющі сили в її голові. Чи можливо це, навіть якщо хвороба, про яку йдеться, за походженням не психосоматична? Розенкрейцери вважали, що такі речі відбуваються постійно. Як і мільйони людей, що купили книжку Л. Рона Габбарда про діанетику, зрештою. Сам він не знав. Єдине, що він міг стверджувати, – це те, що він ніколи не бачив, щоб сліпа людина силою думки повернула собі зір чи в пораненого внаслідок сильного зосередження припинилася кровотеча.
А знав він: щось у цій ситуації недобре пахне. Настільки недобре, ніби хтось на три дні залишив на палючому сонці мертву рибину.
– Давай по суті, – сказала Поллі. – Мене дуже виснажує, коли я намагаюся не злитися на тебе. Ходімо разом усередину. Сам поговориш із містером Ґонтом. Усе одно тобі вже давно варто було б із ним познайомитися. Можливо, йому вдасться краще пояснити чари, які ця штука робить… і чого вона не робить.
Алан знову перевів погляд на годинник. Уже за чотирнадцять хвилин третя. На коротку мить він вирішив уже зробити так, як вона каже, а Браяна Раска залишити на потім. Але спіймати хлопця саме тоді, коли він виходить зі школи – коли він не вдома, – здавалося правильним рішенням. Він отримає кращі відповіді, якщо поговорить із ним десь віддалік від матері, яка триматиметься поруч, ніби левиця, що оберігає дитинча, перебиватиме, навіть казатиме синові не відповідати. Так, підсумок такий: якщо виявиться, що її синові є що приховувати, або якщо місіс Раск навіть думатиме, ніби є, Аланові буде важко або й неможливо дістати потрібну інформацію.
Тут у нього потенційний фігляр, а через Браяна Раска він може отримати ключ до розкриття подвійного вбивства.
– Я не можу, сонце, – сказав він. – Хіба пізніше сьогодні. Мені потрібно в середню школу, з деким поговорити, і я мушу рушати туди негайно.
– Це стосовно Нетті?
– Це стосовно Вілми Джерзик… але якщо я не помиляюся в здогадах, то Нетті це також зачіпає. Якщо я щось дізнаюся, розповім тобі пізніше. А ти тим часом можеш дещо для мене зробити?
– Алане, я все одно куплю! Це мої руки, не твої!
– Ні, я не заперечую, що ти це купиш. Просто хочу, щоб ти заплатила йому чеком, більше нічого. Він не мав би бути проти – якщо він шанований бізнесмен тобто. Ти живеш у місті, і банк просто через вулицю. Але якщо щось піде не так, матимеш кілька днів, щоб зупинити оплату.
– Зрозуміло, – сказала Поллі. Голос у неї був спокійний, проте Алан із понурим відчуттям зрозумів, що таки підсковзнувся на одному з камінців і сторчма полетів у рівчак. – Ти думаєш, що він пройдисвіт, так, Алане? Думаєш, відніме в легковірної жіночки гроші, збере своє шатро і чкурне в темряву ночі.
– Не знаю, – рівним голосом сказав Алан. – Я знаю лише те, що він тільки тиждень займається бізнесом тут, у місті. Тому чек здається мені розумним запобіжним заходом.
Так, він говорить розважливо. Поллі з цим погоджувалася. Саме ця розважливість, ця вперта раціональність перед тим, що їй здавалося істинним магічним зціленням, спричиняла такий гнів. Вона поборола потяг клацати пальцями в нього перед обличчям і кричати: «Оце БАЧИШ, Алане? Чи ти СЛІПИЙ?» Той факт, що Алан має рацію, що містер Ґонт ніяк не має бути проти оплати чеком, якщо він людина сумлінна, лише дужче розлютив її.
«Будь обережною, – прошепотів голос. – Будь обережною, не будь нендзою, ввімкни мозок, перш ніж пускати в діло язик. Пам’ятай, що кохаєш цього чоловіка».