Перші діти вже йшли по вулиці, викрикували щось, стрибали, сміялися. Аланові в голову стрельнула раптова думка, і він відчинив водійські дверцята універсала. Тоді потягнувся через сидіння, відкрив бардачок і почав ритися всередині. Тоддова жартівлива банка з-під горіхів упала на підлогу.
Алан уже майже розчарувався, коли нарешті знайшов, що шукав. Він узяв цей предмет, зачинив бардачок і виліз із машини. У руці він тримав маленький картонний конверт з наліпкою, на якій було написано:
Прикол «Квітка-складанка» Магічна корпорація «Чорний камінь» Ґрір-стріт, 19 Патерсон, Нью-Джерсі
З цього пакетика Алан витягнув іще менший квадратик – грубу пачку різнокольорового цигаркового паперу. Її він заховав під ремінець годинника. У всіх чарівників є кілька «прихованих кишеньок» на тілі та в одязі, і кожен має улюблену. В Алана вона ховалася під ремінцем годинника.
Закінчивши з популярною «Квіткою-складанкою», Алан продовжив пильнувати за Браяном Раском. Він помітив якогось хлопця на велосипеді, що хвацькими зиґзаґами оминав скупчення крихітних пішоходів, і одразу напружився. Тоді побачив, що це хтось із близнюків Генлонів, і розслабився.
– Повільніше, бо штраф випишу, – буркнув Алан, коли хлопець пронісся повз нього.
Джей Генлон зиркнув на нього, злякавшись, і ледь не врізався в дерево. Далі він покрутив педалі набагато тихіше.
Алан трохи поспостерігав за ним із певним задоволенням, а тоді повернувся назад у бік школи й продовжив вичікувати Браяна Раска.
Саллі Реткліфф піднялася сходами зі свого маленького кабінету логопедії на другий поверх школи через п’ять хвилин після дзвінка о третій і рушила головним коридором у бік учительської. Тут швидко порожніло, як і завжди в ті дні, коли погода надворі гожа й тепла. Юрби дітей на вулиці криком торували собі шлях через газон туди, де на холостому ходу біля тротуару сонно стояли автобуси № 2 і № 3. Низькі підбори Саллі тікали й такали. У долоні вона тримала конверт із манільського паперу. Ім’я, написане на конверті, Френк Джуетт, було притулене до її ніжного вигину грудей.
Саллі зупинилася біля кабінету № 6, через двері від учительської, і зиркнула крізь армоване проволокою скло. Усередині містер Джуетт розмовляв із кількома вчителями, які тренували учнів в осінніх та зимових видах спорту. Френк Джуетт – маленький тлустий чоловічок – завжди нагадував Саллі містера Везербі, персонажа директора в коміксах «Арчі». Як і в містера Везербі, окуляри завжди зсувалися йому на кінчик носа.
Праворуч від нього сиділа Еліс Теннер, шкільна секретарка. Здається, робила нотатки.
Містер Джуетт глипнув ліворуч, побачив, як Саллі зазирає у вікно, й подарував їй одну зі своїх манірних усмішечок. Вона підняла одну руку, щоб помахати, і змусила себе усміхнутись у відповідь. Вона згадала дні, коли усміхатися для неї було природно: разом із молитвами, усміхання було найприроднішою справою на світі.
Деякі вчителі обернулися, щоб побачити, на кого це дивиться їхній безстрашний лідер. Так само вчинила й Еліс Теннер. Еліс скромно помахала Саллі пальчиками, усміхаючись із нудотною милістю.
«Вони знають, – подумала Саллі. – Усі вони знають, що ми з Лестером – це вже минуле. Айрін була такою приємною вчора ввечері… такою співчутливою… і настільки жваво всім розпатякала. Сучка».
Саллі перебрала пальцями у відповідь, відчуваючи, як уже її губи розтягуються в сором’язливій – і цілком фальшивій – усмішці. «Сподіваюся, тебе дорогою додому зіб’є сміттєвоз, блядовита ти шмаро», – подумала вона і пішла далі, тікаючи й такаючи помірковано низькими підборами.
Коли містер Ґонт викликав її під час вільної перерви та повідомив, що настав час завершити оплату за ту чудову дерев’яну скалку, Саллі відреагувала щирим ентузіазмом та гірким задоволенням. Вона відчувала, що «маленький жарт», який вона пообіцяла влаштувати для містера Джуетта, насправді злий, і це її не бентежило. Сьогодні вона була в настрої для чогось злого.
Саллі торкнулася дверей учительської… тоді зупинилася.
«Що з тобою? – раптом замислилася вона. – У тебе є скалка… прекрасна свята скалка з прекрасними святими образами всередині. Хіба від такого людина не мала б почуватися краще? Спокійніше? Більше відчувати присутність Бога, Отця Вседержителя? Тепер ти не почуваєшся спокійніше і не відчуваєш нічиєї присутності. Ти поводишся так, ніби в тебе вся голова забита колючим дротом».
– Так, але це не моя провина, і це не через скалку, – пробурмотіла Саллі. – Це провина Лестера. Містера Лестера Придурка Претта.