– Це справді кайфово, – з повагою зазначив Шон.
Алан подумки погодився. Чудова варіація трюку, яким він роками приголомшував школярів, але він також сумнівався, що таке можна зробити з новою версією квіток-складанок. З новісінькою пружиною виконати такий повільний, мрійливий рух буде просто неможливо.
– Дякую, – сказав він і востаннє заховав складений букет собі під ремінець годинника. – Якщо квіти тобі не потрібні, як щодо четвертака для автомата з колою?
Алан нахилився і спокійнісінько дістав четвертак у Шона з носа. Хлопчик усміхнувся.
– Упс, забув – сьогодні ж треба сімдесят п’ять центів, так? Інфляція. Ну що ж, це не проблема.
Він дістав ще одну монету в Шона з рота, а третю – у себе з вуха. На той час усмішка Шона трішки зблякла, і Алан зрозумів, що краще взятися за роботу чимшвидше. Він склав три четвертаки на тумбочку біля ліжка.
– Коли тобі стане краще, скористаєшся, – пояснив він.
– Дякую, містере.
– На здоров’я, Шоне.
– А де тато? – запитав Шон. Його голос трішечки посильнішав.
Запитання здивувало Алана. Він очікував, що Шон запитає спочатку про маму. Хлопчикові ж, урешті-решт, лише сім.
– Скоро приїде, Шоне.
– Сподіваюся. Він мені потрібен.
– Знаю, що потрібен. – Алан помовчав і додав: – Мама також скоро буде тут.
Шон обдумав це, тоді повільно й рішуче похитав головою. Під потилицею тихо зашурхотіла подушка.
– Ні, не буде. Вона зайнята.
– Така зайнята, що не прийде тебе навідати? – запитав Алан.
– Так. Вона дуже зайнята. Мама зустрічається з Королем. Тому мені більше не можна до неї в кімнату. Вона зачиняє двері, одягає окуляри й бачиться з Королем.
Алан бачив, як місіс Раск відповідала на запитання поліцейських штату. Голос був повільний, відсторонений. На столі поруч лежали сонцезахисні окуляри. Здавалося, вона не може їх відпустити – однією рукою постійно з ними бавилася. Прибирала долоню, ніби боялася, що хтось помітить, а тоді за кілька секунд пальці ніби самотужки поверталися до окулярів. У той час він подумав, що вона або страждає від шоку, або під дією заспокійливого. А тепер замислився. Також замислився, чи варто запитувати Шона про Браяна, чи дослідити цю нову ниточку. Чи це все одна ниточка?
– Ви ж насправді не фокусник, – промовив Шон. – Ви поліцейський, правда?
– Так.
– Ви поліцейський штату, з такою блакитною машиною, що дуже швидко їздить?
– Ні. Я шериф округу. Зазвичай у мене коричневе авто із зіркою збоку, і воно також їздить досить швидко, але сьогодні я на своєму старому універсалі, який постійно забуваю продати. – Алан усміхнувся. – Він дуже повільний.
Це викликало певний інтерес.
– А чому ж ви не їздите на коричневій поліцейській машині?
«Щоб не налякати Джилл Міслабурскі й твого брата, – подумав Алан. – Не знаю, як із Джилл, але з Браяном це не особливо спрацювало».
– Я вже й не пам’ятаю, – сказав він. – День був довгий.
– Ви шериф, як у «Молодих пістолях»?
– Ага. Щось таке.
– Ми з Браяном узяли те кіно напрокат і дивилися. Воно таке класнюче. Хотіли подивитися «Молоді пістолі-2», коли вони йшли минулого літа в «Чарівному ліхтарі» в Бриджтоні, але мама не дозволила, бо у фільму було обмеження 17+. Нам не дозволяють дивитися такі фільми, хіба тато, якщо вдома на відику. Нам з Браяном дуже сподобалися «Молоді пістолі». – Шон замовк, а очі в нього потемніли. – Але це було до того, як Браян отримав картку.
– Яку картку?
Уперше за весь час в очах у Шона з’явилася реальна емоція. То був жах.
– Бейсбольна картка. Чудова особлива бейсбольна картка.
– Гм? – Алан пригадав холодильник «Плеймейт» і бейсбольні картки – на обмін, як сказав був Браян – усередині. – Браян любив бейсбольні картки, так, Шоне?
– Так. Саме так він його і дістав. Я думаю, він використовує різні предмети для різних людей.
Алан нахилився вперед.
– Хто, Шоне? Хто його дістав?
– Браян застрелився. Я бачив, як він це зробив. Це в гаражі було.
– Я знаю. Співчуваю.
– У нього якась гидота вилетіла з голови позаду. Не просто кров. Штука якась. Вона жовта була.
Алан не знав, що на це сказати. Серце повільно й важко гупало в грудях, рот був сухий, наче пустеля, а в шлунку млоїло. У голові дзвеніло ім’я його сина, ніби похоронний дзвін, що в нього чиїсь ідіотські руки б’ють посеред ночі.
– Я не хотів, щоб це сталося, – промовив Шон. Його голос звучав дивним чином прозаїчно, але в очах виникло по сльозі, які розрослися й потекли вниз гладенькими щоками. – Ми так і не подивимося разом «Молоді пістолі-2», коли їх випустять на касеті. Доведеться самому, а це буде не так весело, якщо Браян не відпускатиме постійно свої тупі жарти. Я знаю, що не так весело.