Нарешті Норрісові вдалося пробратися двома пальцями під петлю і наполовину розтягнути її. Норріс дістав голову з петлі, коли жахлива отупіла судома вразила руку, якою він тримався. Норріс повалився на підлогу схлипуючою гурмою, притискаючи до грудей онімілу руку. Промайнула блискавка, від якої слина на оголених зубах обернулася дрібними фіолетовими дугами світла. Він відключився… на скільки часу, точно не знав, але коли розум виплив на свідомість, дощ і блискавиці не вщухли.
Норріс зіп’явся на ноги й підійшов до вудки, не відпускаючи руку. Судома вже ослаблювалася, але Норріс іще віддихувався. Він схопив вудку й уважно і з люттю роздивився її.
Бамбук. Брудний псячий бамбук. Він нічого не вартий. Не вартий нічого.
Худі Норрісові груди натужно вдихнули, і він закричав від сорому й люті. Разом з тим підняв коліно і переламав через нього вудку. Склав шматки разом і знову переламав. У руках вони здавалися гидкими, майже заразними. Здавалися облудними. Норріс шпурнув їх убік, і шматки полетіли на перекинуту табуретку, як купка безцільних паличок.
– Туди! – скрикнув він. – Туди! Туди! ТУДИ!
Думками Норріс повернувся до містера Ґонта. Містера Ґонта зі сріблястим волоссям, твідом і голодною посмішкою, повною зубів.
– Я тебе дістану, – прошепотів Норріс Ріджвік. – Не знаю, що після цього буде, але я тебе хоч із-під землі дістану.
Він підійшов до дверей сараю, розчахнув їх і вийшов під зливу. Машина-два стояла в нього на під’їзній доріжці. Він нахилився худим тілом Барні Файфа на противагу вітрові й рушив до автомобіля.
– Не знаю, хто ти, – процідив Норріс, – але йду по твою брехливу ошуканську сраку.
Він сів у машину і здав назад. Приниження, страждання і гнів усі разом боролися в нього на обличчі. З’їхавши з доріжки, він повернув ліворуч і рушив у бік «Необхідних речей», витискаючи максимум.
Поллі Чалмерз снила.
Уві сні вона заходила всередину «Необхідних речей», але за касою стояв не Ліленд Ґонт. Натомість там була тітка Евві Чалмерз. На ній були найкраща блакитна сукня і блакитна шаль із червоною облямівкою. Між великими і не по-людськи рівними штучними зубами була затиснута цигарка «Герберт Тарейтон».
«Тітко Евві! – у сні крикнула Поллі. Велике задоволення і ще більше полегшення – полегшення, знайоме нам лише зі щасливих снів і в моменти прокидання від кошмарів – наповнили її, наче світло. – Тітко Евві, ви жива!»
Але тітка Евві ніяк не показала, що знає її. «Купуйте все, що вам завгодно, міс, – промовила тітка Евві. – Між іншим, вас Поллі звати чи Патриція? Я якось не припімнаю».
«Тітко Евві, ви ж знаєте, як мене звати, – я Тріша. Ви мене завжди Трішею називали».
Тітка Евві не звернула уваги. «Як би вас не звали, у нас сьогодні особливий день. Продається все».
«Тітко Евві, що ви тут робите?»
«Я тут ЖИВУ, – відповіла тітка Евві. – Узагалі, всі в цьому місці тут живуть, міс Два Імені. Як на те пішло, усі у СВІТІ тут живуть, бо всі люблять добру оборудку. Усі люблять отримати щось за ніщо… навіть якщо воно коштує все».
Гарне відчуття раптово щезло. Йому на зміну прийшов благоговійний страх. Поллі зазирнула в скляні шафки і побачила пляшечки темної рідини, позначені «ЕЛЕКТРИЧНИЙ ТОНІК ДОКТОРА ҐОНТА». Там були неякісні механічні забавки, що викашлювали коліщатка й випльовували пружини вже після другого накручування. Там були вульгарні секс-іграшки. Маленькі флакони чогось схожого на кокаїн: ці були позначені наліпкою «КІКАПУКСЬКИЙ ПОРОШОК ДЛЯ ПОТЕНЦІЇ ДОКТОРА ҐОНТА». Усе кишіло дешевими витребеньками: пластикова собача блювота, порошок для чухання, цигарки-петарди, шокери для рукостискання. Була також парочка рентгенівських окулярів, за допомогою яких начебто можна дивитися крізь зачинені двері й жінкам під одяг, але насправді від них просто залишалися темні кола біля очей, як у єнота. Були там пластикові квіти, мічені карти й дешеві парфуми, позначені «ПРИВОРОТНЕ ЗІЛЛЯ № 2 ДОКТОРА ҐОНТА, ПЕРЕТВОРЮЄ ГИДЬ НА ХІТЬ». Шафки можна було б назвати каталогом вічності, несмаку і непотребу.
«Усе, що захочете, міс Два Імені», – промовила тітка Евві.
«Чому ви так мене називаєте, тітко Евві? Скажіть, я вас прошу, ви мене не впізнаєте?»
«Усе працюватиме, гарантовано. Єдине, що не гарантовано, це те, чи працюватимете після розпродажу ви. Тож уперед і з піснею, купуйте, купуйте, купуйте».