Кілька разів він ледь не назвав Кітона містером Жабою замість тата, але встигав припнути язика. Назвати цього мужика містером Жабою – дуже погана ідея.
Вони проїхали до Олов’яного моста, коли Алан перебував ще за три милі від нього, і вийшли під рясний дощ. Туз у відділенні під лавкою фургона знайшов ковдру і накрив нею купу динаміту й оснащених капсулями таймерів.
– Допомога потрібна? – нервово запитав Бастер.
– Краще я з цим сам розберуся, тату. Бо ще впадеш у потік, а я купу часу витрачу, щоб тебе звідти дістати. Ти слідкуй поки за обстановкою, добре?
– Гаразд. Туз… може, спочатку ще трохи занюхнемо твого кокаїну?
– Поки що ні, – поблажливо відмовив Туз і поплескав Бастера по м’ясистому плечу. – Та хєрь майже зовсім чиста. Згоріти хочеш?
– Я – ні, – заперечив Бастер. – Усе інше хай горить, але я – ні.
Він дико заіржав. Туз приєднався до нього.
– Нормально так веселимося нині, нє, тату?
Бастер з подивом визнав, що так і є. Його депресія після того, як Міртл… після того, як із Міртл стався нещасний випадок… тепер, здавалося, була багато років тому. Він відчував, що вони з його чудовим другом Тузом Мерріллом загнали Їх саме туди, куди й хотіли, – прямісінько на долоню спільної руки.
– Ще б пак, – погодився він і спостерігав за тим, як Туз спускається мокрим трав’янистим берегом біля моста, притискаючи до живота обгорнутий ковдрою пакунок із динамітом.
Під мостом було відносно сухо, хоч це й особливо не важило: динаміт і підривні капсулі водонепроникні. Туз поклав пакунок у «лікоть» між двома підпірками, після чого під’єднав підривний капсуль до динаміту, вставляючи дроти – кінці вже обчищені, дуже зручно – в одну з паличок.
Він прокрутив великий білий циферблат на відмітку 40. Той почав клацати.
Туз виповз і зіп’явся слизьким берегом.
– Ну що? – збуджено запитав Бастер. – Як думаєш, рвоне?
– Рвоне, – запевнив його Туз і сів у фургон. Він промок до нитки, але не зважав на це.
– А що, як Вони знайдуть? Якщо вони від’єднають дроти ще до того…
– Тату, – перебив його Туз. – Ти послухай хвилинку. Висунь голову за двері й послухай.
Бастер так і вчинив. Поміж розкотами грому вчувалися наче слабкі крики й вигуки. А тоді він чітко почув тихий, проте лункий тріск пістолетного пострілу.
– Містер Ґонт Їх відволікає, – пояснив Туз. – Він дуже хитровиїбаний жук. – Він насипав кокаїну собі в ложбинку для понюшки, шпильнув, тоді простягнув долоню Бастерові під ніс. – Чуєш, тату, зроби паузу – випий «міллер».
Бастер опустив голову й нюхнув.
Вони минули міст приблизно за сім хвилин до того, як по ньому проїхав Алан Пенґборн. Під мостом чорна позначка на таймері пересунулася на 30.
Туз Меррілл і Денфорт Кітон – він же Бастер, тато Зіппі, Жаба з Жабиних хоромів – повільно котили по Мейн-стріт під рясним дощем, наче Санта і його помічник, то там, то сям лишаючи пакуночки. Двічі повз них із ревом проїжджали автівки поліції штату, але жодного разу ніхто не звернув увагу на начебто черговий телевізійний фургон. Як Туз і сказав, містер Ґонт Їх відволікає.
Вони залишили таймер і п’ять паличок динаміту під дверима похоронного залу Семюелса. Поруч стояла перукарня. Туз обгорнув лікоть ковдрою і вгатив ним по скляній панелі дверей. Він вельми сумнівався, що перукарня оснащена сигналізацією… або що поліція взагалі на це відреагує, якщо так. Бастер подав йому свіжоприготовлену бомбу – за допомогою дроту з відділень під лавками вони надійно прикріпляли таймери й підривні капсулі до динаміту, – і Туз кинув її через дірку в дверях. Вони подивилися, як бомба прокотилася під крісло № 1, а таймер показав 25.
– Тут більше поголитися не вдасться, тату, – видихнув Туз, і Бастер задихано розреготався.
Тоді вони розділилися: Туз кинув пакунок у «Ґалаксію», поки Бастер ховав інший під нічне віконце видачі в банку. Коли вони під невпинним дощем повернулися до фургона, небо розрізала блискавка. З неземним ревом у потік Касл повалився в’яз. Якийсь час вони постояли на тротуарі, витріщаючись у тому напрямку, обоє з думкою, що динаміт під мостом вибухнув на двадцять хвилин раніше, хоча язиків полум’я видно не було.
– Думаю, то була блискавка, – сказав Туз. – Мабуть, у дерево вцілила. Давай далі.
Коли вони рушили, цього разу з Тузом за кермом, поруч проїхав Аланів універсал. Під зливою жоден із водіїв не впізнав іншого.
Вони під’їхали до «Закусочної Нен». Туз вибив скло дверей ліктем, і вони залишили динаміт із таймером, заведеним на 20 хвилин, усередині, біля касової стійки. Коли виїжджали, спалахнула неймовірно яскрава іскра блискавки, і всі вуличні ліхтарі згасли.