У повітрі свистіли цеглини, внаслідок чого будівлі на певній відстані від відправної точки ставали схожими на наслідки артилерійного обстрілу. Ті, що ближче, або скидалися на терки для сиру, або зовсім повалилися.
Ніч ревіла, наче лев, горлянку якому проштрикнув отруйний спис.
Сіт Томас, що був за кермом поліцейської машини, на якій наполіг Норріс Ріджвік, відчув, як задня частина автомобіля м’яко піднімається, ніби її взяв велетень. За мить автомобіль опинився посеред бурі з цеглин. Дві-три пробили багажник. Одна вдарила по даху. Ще одна приземлилася на капот, вибиваючи вихор цегляного пилу кольору старої крові, після чого скотилася з нього.
– Йомайо, Норрісе, усе місто вибухає! – пронизливо заверещав Сіт.
– Просто їдь, – промовив Норріс.
Він почувався так, наче горить. Піт великими краплями проступив на рожевому розпашілому обличчі. Він підозрював, що Туз, може, й не поранив його на смерть, а лише зачепив обидва рази, але щось тут було страшенно неправильно. Він відчував, ніби під шкіру йому проникає якась хворість, а зір постійно то розмивався, то чіткішав. Норріс шалено хапався за свідомість. Чим більше прогресувала його лихоманка, тим більше він переконувався, що потрібен Аланові, і якщо дуже пощастить, якщо він буде дуже сміливим, можливо, йому вдасться спокутати жахливі події, які він спричинив, порізавши шини Г’ю.
Попереду він побачив невелику групку людей на вулиці біля зеленого навісу «Необхідних речей». Колона вогню, що височіла над руїнами муніципалітету, освітлювала цих людей, ніби акторів на сцені. Він розгледів Аланів універсал і самого Алана, що з нього вилазив. Перед ним, спиною до автомобіля, на якому під’їжджали Норріс Ріджвік і Сітон Томас, стояв чоловік із пістолетом. Перед собою, наче щит, він тримав якусь жінку. Норріс не бачив її, тому не міг розпізнати, хто це, але чоловік, який тримав її заручницею, мав на собі обірвані рештки футболки «Гарлі Девідсон». Саме цей чоловік спробував убити Норріса біля муніципалітету, саме він випустив мізки Бастерові Кітону. Хоч він ніколи з ним не бачився, Норріс мав якусь певність, що зіткнувся з місцевим хуліганом Тузом Мерріллом.
– Йобен-бобен, Норрісе! Це ж Алан! Що там діється?
«Хто б то не був, – подумав Норріс, – він не чує, як ми наближаємося. Зважаючи на весь інший гуркіт. Якщо Алан сюди не зиркне, якщо не натякне тому гівноїдові…»
Табельний револьвер Норріса лежав у нього на колінах. Він опустив пасажирське вікно машини й підняв пістолет. Раніше ствол важив фунтів сто? Тепер усі двісті.
– Сіте, їдь повільно. Так повільно, як можеш. А коли я тебе штовхну ногою, зупинися. Одразу ж. Не починай обдумувати.
– Ногою! Тобто – ног…
– Заткнися, Сіте, – з виснаженою добротою промовив Норріс. – Просто пам’ятай, що я сказав.
Норріс повернувся вбік, висунув голову й плечі з вікна та вхопився за рейку, на якій трималися мигалки. Повільно, натужно він витягнув себе і всівся на вікно. Плечі вили від болю, а сорочку почала просякати свіжа кров. Тепер вони менш ніж за тридцять ярдів від трійці, що стояла на вулиці, і він міг націлитися вздовж даху прямісінько на чоловіка, що тримав жінку. Вистрелити не міг, принаймні поки що, бо, найпевніше, поцілить і в неї. Але якщо хтось із них поворухнеться…
Вони підібралися настільки близько, наскільки Норріс міг собі дозволити. Він буцнув Сіта по нозі. Старий обережно зупинив авто на вкритій цеглою та іншими рештками вулиці.
«Рухайся, – молився Норріс. – Хоч хтось із вас, поворухніться, однаково хто, бодай трішечки, будь ласка, прошу, поворухніться».
Він не помітив, як відчинилися двері «Необхідних речей». Він надто несамовито зосередився на чоловікові з пістолетом та його заручниці. Так само він не бачив, як Ліленд Ґонт вийшов із крамниці і став під зеленим навісом.
– Це мали бути мої гроші, урод! – закричав Туз на Алана. – І якщо хочеш повернути собі цю суку, цілу, як з коробки, краще скажи мені, якого хера ти з ними зробив!
Алан вийшов з універсала.
– Туз, я не знаю, про що ти говориш.
– Відповідь неправильна! – вереснув Туз. – Ти прекрасно знаєш, про що я говорю. БАТИНІ гроші! У банках! Якщо тобі потрібна ця сука, кажи, що з ними зробив! Хороша пропозиція, але тимчасова, хуєсос!