– Еванс. Мейбл чи Мейвіс, щось таке. Її чоловік – Чак Еванс.
– Іде так, ніби щойно викурила добрячої панамської червоної, – зауважила Поллі. – Заздрю їй.
Щоб обслужити їх, підійшла сама Нен Робертс. Вона була однією з баптистських християнських солдаток Вільяма Роуза і сьогодні мала над лівою груддю жовтий значок. Це вже третій, що його Алан запримітив цього дня, і він припускав, що протягом наступних тижнів побачить ще багацько. На значку був гральний автомат у чорному колі, перекреслений червоною лінією. Жодних написів. Вони й не потрібні, щоб показати ставлення людини з таким аксесуаром до «Нічки казино».
Нен – жінка середнього віку з величезними грудьми й милим гарненьким личком, яка навіює думки про маму та яблучний пиріг. Як було відомо Аланові та його заступникам, пиріг у Нен дуже добрий, особливо з кулькою талого ванільного морозива зверху. Спокусливо було сприймати Нен за поверхневим враженням, але чимало ділових людей – здебільшого ріелторів – відкрили для себе, що це погана ідея. За приємним личком ховався тріскучий розумовий комп’ютер, а за материнськими пагорбами бюста – стоси бухгалтерських книг замість серця. Нен володіє значним шматком Касл-Рока, включно з мінімум п’ятьма комерційними приміщеннями на Мейн-стріт, а тепер, коли Батя Меррілл покоїться в землі, Алан припускав, що вона найбагатша людина в місті.
Вона нагадувала йому мадам із блядюшника, яку він якось заарештував у Ютіці. Та жінка запропонувала йому хабар, а коли Алан відмовився, спробувала щиро вибити йому мізки пташиною кліткою. Тамтешній житель, зачахлий папуга, що іноді похмурим і замисленим голосом кректав: «Мамку твою їбав, Френку», на той момент перебував у своїй домівці. Іноді, коли Алан бачив, як у Нен глибшає вертикальна міжбрівна складка, то відчував, що вона цілком здатна на таку ж витівку. І йому здавалося абсолютно природним, що Нен, яка зараз майже нічим не займається, лише сидить біля касового апарата, і сама б залюбки пішла працювати шерифкою округу. Саме характерні риси важать найбільше.
– Здоров, Алане, – привіталася вона. – Сто літ тебе не бачила! Де завіявся?
– Та так, то там, то сям, – відповів він. – Маю багато роботи, Нен.
– Ну, ти за роботою про старих колєґ не забувай, – промовила вона, обдаровуючи його сліпучою материнською усмішкою.
«Потрібно немало часу провести біля Нен, щоб почати усвідомлювати, що ця усмішка рідко знаходить відображення в очах», – відзначив Алан.
– Ти заходь до нас час до часу.
– Та їй-бо! Бігме, я вже ту’! – сказав на це Алан.
Нен так голосно й здорово розсміялася, що чоловіки за стійкою – здебільшого дроворуби – почали роззиратися. «А пізніше розповідатимуть приятелям, що бачили, як Нен Робертс із шерифом ржали вдвох, як ті коні», – подумав Алан. Найліпші колєґи.
– Кави, Алане?
– Якщо можна.
– Може, пирога до кави? Домашні яблука з саду Макшеррі, зі Свідена. Учора зібрані.
«Принаймні не каже, що сама збирала», – відзначив Алан.
– Ні, дякую.
– Впевнений? А ти, Поллі?
Поллі похитала головою.
Нен пішла по каву.
– Вона тобі не особливо подобається, правда? – тихим голосом запитала Поллі.
Алан обдумав це запитання з певним подивом – уподобання чи невподобання насправді й не спадало йому на думку.
– Нен? Вона нормальна. Я просто люблю дізнаватися, які люди насправді, якщо є можливість.
– І що їм насправді потрібно?
– Ну, це вже, бляха, заскладно, – сказав він, сміючись. – Поки мені достатньо дізнаватися, що вони задумали.
Вона всміхнулася – він любив її тішити – і промовила:
– Ми тебе тут на янкі-філософа перетворимо, Алане Пенґборн.
Він торкнувся тильного боку її долоні в рукавичці й усміхнувся у відповідь.
Нен повернулася з грубим білим горнятком чорної кави й одразу ж покинула їх. Алан подумав, що ця жінка знає, коли з люб’язностями покінчено і рукостискань уже достатньо. Не всі з інтересами й амбіціями Нен знають таке.
– А тепер, – продовжив Алан, попиваючи каву, – давай оповідай про свій дуже цікавий день.
Вона детально розповіла йому, як вони з Розалі Дрейк бачили зранку Нетті Кобб, як Нетті марудилася перед «Необхідними речами» і як зрештою зібрала достатньо сміливості, щоб увійти.
– Це прекрасно, – прокоментував цю історію Алан і не лукавив.
– Так… але це ще не все. Коли вона вийшла, виявилося, що вона щось купила! Я її такою радісною, такою… піднесеною, як сьогодні, ще ніколи не бачила. Саме так, піднесеною. Ти ж знаєш, як вона зазвичай хандрить?