- Нащо це ви, мамо, такого багато понабирали з дому? - спитала з дива Мелася. - Чи на прощу зібрались аж у Єрусалим, чи що?
- Це я покинула твого батька достоту так, як ти покинула свого чоловіка, - обізвалась знехотя Гуковичева.
- Нащо ж ви покинули батька? Що там у вас скоїлось у домі? Де ж ви притулитесь в мене з такими завальними речами? - аж крикнула Мелася.
- Я не думаю в тебе шукать притулку! Дай мені мерщій обідать, а ввечері я переберусь в мебльовані кімнати поблизу од Михайлівського монастиря та й житиму там, бо вдома мені далі невидержка.
- Чом же невидержка? - спитала Мелася з дива.
- Тим мені невидержка, що твій тато знавіснів, - одрубала стара.
- Що ви кажете? Це, надісь, ви так говорите з досади? Там в вас, мабуть, щось таке скоїлось: трапилось щось неприємне в сім'ї.
- Мабуть, таких сім'їв. як моя й твоя, і на світі не знайдеш. Чи твій батько знавіснів, чи, може, збожеволів, я цього гаразд не стямкувала. Я з ним лаялась, змагалася та й годі сказала, їдь вже ти додому та хазяйнуй там, та змагайся з ним. Мені вже осточортіло те змагання. Може, він тебе послухає, бо мене ні в чомуне слухає й має мене за ніщо, - говорила мати, роздягаючись.
- Але ж на ваш прожиток тут в гостиниці треба чимало грошей? - якось запикуючись, обізвалась Мелася.
- Отак, дочко, як і на твій прожиток тутечки. Про мене, їдь вже ти з дітьми додому та й хазяйнуй, бо я туди, мабуть, вже ніколи не поїду, - бурчала стара, сідаючи на канапі.
Така материна гадка була дуже несподобна Меласі, та ще саме тоді, як у неї «зацвіло серденько», як співають в пісні, і розпочинався приємний роман, з котрого передостанній або й останній одділ вона мала надію скінчить от-от незабаром.
- Батько твій геть-то вже щиро й правдиво додержує умови з моїми родичами, котрі були так само, як і я, настоятелями на маєтність після небіжчика дядька і котрі мають право взяти одчіпного по небіжчикові. Платить та й платить їм гроші з доходів, з млина та з лісу, та з пашні, а з хазяйства і в нас буває часом недохватка. Я встоюю за те, щоб нічого не платить отим ненажерливим родичам. А він таки своєї! Неначе затявся та все мене дратує, все сперечається та свариться зо мною, неначе накупився. Невидержка мені далі та й годі.
- А хто ж оце держатиме хазяйство в домі? - спитала Мелася.
- А хто ж? Красуня Килина ж, що була економкою в дядька в дворі в останні часи і всім правувала в оселі, як він вже з глузду з'їхав чи збожеволів і жив одлюдком на селі. Ота красуня, мабуть, незабаром забере усе в господі в свої пазурі. А батько їй потурає, в усьому сприяє та слухає тільки її, ще й покриває: каже, що вона знає буртянське хазяйство краще од мене. Переполовинить вона незабаром усе наше надбання, - говорила стара.
Ця Килина й була причиною, що Гуковичева покинула старого, бо не стерпіла його залицяння. Стара й досі любила свого чоловіка й ні разу не зраджувала його й не скривдила в своїх почуваннях. Мелася догадувалась за ту найпершу причину несподіваного од'їзду матері до Києва.
- Гм… гм… Цю Килину треба б було давно витурлить з садиби. Шкода, що вже минула панщина. А я знала б, куди її заправторить. Та ба! Тепер інші часи, - муркнула Мелася.
- Отут у Києві сидітиму коло монастиря та щодня ходитиму до божого дому, то принаймні хоч спасатимусь на старість.
- Що ж ви тут робитимете? Хіба щодня по п'ять акафистів читатимете, як читає Таїса Андріївна? - питала, аж зуби зціпивши од злості, Мелася.
- Нехай читатиму принаймні по три на день, то й з того буде якась користь: і те піде за спасіння моєї душі та душі твого батька за його провину та його поганий вчинок, - говорила стара з бідканням. - А для мене, на мій вжиток небагато грошей піде.
Мелася задумалась. Вона була хазяйновита й дуже шкодувала, що її добро пропадає марно. Од'їжджаючи з дому, вона покладала надію на маму, як на кам'яну гору. А тепер та кам'яна гора рушила з села й посунулась просто до неї в Київ і всурганнлась в її покої. Мелася й вуха опустила, і голову похилила.
По обіді стара вже смерком поїхала до монастиря, поблизу напитала собі дві мебльовані кімнати й зараз туди перевезлась, щоб жити на спокої коло самісінької святої брами та спасать свою душу, ще й одмолювать провину свого старого, котру вона більше вигадувала й збільшувала через свої старечі примхи та ревниве заздріння.
Мелася, випровадивши матір, готувалась стрічати гостей. Незабаром прибігла Марковицька вкупі з Малинкіним. Придибав і веселий та жартівливий генерал Лозинський. Прийшла й Люба і привела з собою якусь давню свою приятельку. І весела розмова, сміх та жарти не переставали ні на часок і тяглися сливе до глупої ночі. Малинкін любив це веселе Меласине товариство, в котрому він розважав себе після канцелярської нудоти, а ще більше припадали йому до вподоби Меласині смачні та тривні вечері та добрі вина.
Од того часу Мелася перестала ходить по місті на гулянку з генералом. Її вже бачили скрізь на гулянках та по театрах з Малинкіним або з Марковицькою. Марковицька заводила романи та залицяння безперестанку, неначе вона задля того й народилась на світ божий. За її надто сміливі походінки заговорили по салонах. Незабаром так само заговорили й за Меласю. За неї й за Марковицьку пішов по місті поговір, пішла недобра слава.
Настала весна. Почались гулянки в Царському садку, в Шаті. Весела Меласина компанія часто сиділа сливе до світу на веранді за тим самим столом в тому ж таки куточку, де ще так недавнечко справляв веселі бенкети та випивачки Мишук з своєю Каміллою-Дивом. Мелася з Марковицькою таки зовсім не шанувались: гуляли напропали, тинялись по кафе-шантанах та по таких закутках, куди порядні панії й очей не показували.
Перед Меласею почали зачинять двері в домах знайомих їй сім'їв, де були дорослі дочки. Поговір дійшов і до спасениці Теклі Опанасівни, якось промкнувся в її келію й дуже збентежив стару. Неприязні до Меласі люде та навіть і приязні застерігали й Теклю Опанасівну. Хтось навіть написав за все батькові в Бурти.
Батько обурився, зараз написав Меласі лист, що він довідався за усі її вчинки та гулянки, і звелів, щоб вона зараз вибиралась з Києва та їхала додому. Разом з тим він дав знати листом і жінці, що не настаче грошей на їх обох, коли вони в Києві не хотять жити в сукупній квартирі, а живуть нарізко; що вони обидві й зять неначе знавісніли й тільки б'ють байдики, нічого не роблять та тільки гроші гайнують.
«Ми жили усі в сукупнім домі, а тепер живемо нарізно в чотирьох місцях. Жити нам так, як ми тепереньки живемо, розбившись на чотири доми, це ж нечувана дурість при наших не бог зна яких засобах. Ми не мільйонери. Ви ж знищите й спустошите до решти й буртянську маєтність, як знищили Деркачівку. Я ваш приймак, але не наймит; і я ж не байдикував, як Мишук. Один я падкую коло всього, працюю до загину, щоб настачить грошей і на прожиток, і на ваші витребеньки. Коли зараз не вернетесь додому, то й я візьму та й сам згорну руки, перестану працювать і не буду більше слати вам грошей на ваше прожиття, бо незабаром вже й грошей на вас усіх не стане. Не гайтесь і не дляйтесь, і зараз їдьте додому! Ви обидві вже надто загонисті в своїх панських забагах і незабаром заженете Бурти в довги, як загнали Деркачівку, і запагубите й мене й себе, а Мелася занапастить і своїх дітей», - так скінчив свій лист старий приймак Теклі Опанасівни.