Місце було ідеальним. Від мальовничої галявинки, посеред якої стояв «Москвич», по дну урвища йшла добре втрамбована колія — аж до самого проспекту. Судячи із рештків старих кострищ та битого скла, не одна втаємничена компанія смажила тут шашлики, відзначала малі та великі дати. В’їзд з боку проспекту маскували великі кущі шипшини — затишно, зручно, на краю урвища хрести похилилися. В самий раз посидіти, випити, про скороминущість життя поміркувати. І — вйо додому! А от ці двоє, що в «Москвичі», додому втраплять у закритих домовинах. Та й то ненадовго.
Разом з експертами під’їхав на наш виклик і Старий. Уважно оглянув людські та автомобільні останки і задумливо сказав:
— Розповідала мені мама, що колись, ще до революції, серед київської молоді мода така була — на цьому цвинтарі на себе руки накладати. Але царя давно немає і тої моди теж. Потім, коли я в госпіталі на обстеженні лежав, мені випадково журнальчик втрапив із фотографіями — в’єтнамські монахи самі себе спалюють. Але у нас не В’єтнам. Ні, Олексо, б’юсь об заклад на доплату за звання, що тут самогубством і не пахне.
— А чому, товаришу підполковник? На мою думку, кожне самогубство — то результат шизофренії, а психи такого напридумують, що нормальному повік в голову не стрельне.
— Бачиш, Сирота, радянський шизофреник справді може покінчити з собою в будь-який спосіб. Але щоб при цьому ще й власну машину спалити?.. Ні, не такий він вже й божевільний. Дуже тяжко людям оті «колеса» дістаються, аби їх з димом пускати. Ні, порушуй справу про вбивство.
— А може, нещасний випадок?
— А може, їх метеоритом?.. Сирота, я тобі сказав: порушуй справу, а версії залиш для розпрацювання.
— То може, спочатку встановимо, кому машина належала?
— Ну от експерти додряпаються до номерів — і будемо знати. Хоча — таке у мене враження, що заяви про зникнення оцих обох уже чекають на нас в Управі.
— Звідки така впевненість, товаришу підполковник?
— Інтуїція…
— Хто б сперечався. Я не буду.
Я й справді не збирався дискутувати зі Старим, бо не раз був свідком, як інтуїція рятувала не тільки самого Старого, а й всю нашу Управу.
Трупи запакували у целофанові мішки і повезли в морг на Оранжерейну, а технарі почали бідкатися, що доведеться вирубувати кущі і спилювати кільканадцять дерев. Бо легкова машина ще просковзне крізь зарості, а от автокран і машина з платформою, на якій належало вивезти рештки «Москвича», сюди, звичайно, не продеруться. А потім ще землю доведеться перетрушувати. Якщо, звичайно, необхідність така буде.
По дорозі в Управу я за звичкою розмірковував, кого ж це така страшна смерть забрала. Якщо машина приватна, то це люди серйозні, не пацанва. А якщо службова, то теж можуть бути варіанти. Версія третя — машину могли вкрасти. Одне слово — роботи вистачить.
Не встигли ми розійтися по кабінетам, як подзвонили експерти. Вони, виявляється, не тільки реєстраційні номери відчистили, а й заводські на двигуні.
Старий одразу поцікавився:
— Можете сказати, скільки часу приблизно машина горіла? Що я маю на увазі? Чи був у неї бензобак повний, чи ні. Кажете, повний? Спасибі.
І вже до мене:
— Сирота, зранку, тільки-но ви поїхали на виклик, черговому одна жіночка подзвонила. У неї вчора ввечері чоловік поїхав на заправку приватним «Москвичем» і зник. Таке враження, що то ми його знайшли. Залишається докопатися — хто йому склав компанію.
— Ну, якщо благовірна нам дзвонила, то це не вона. Залишається коханка.
— Уже тепло. Мужчина вирішив заразом і машину, і коханку підзаправити. Як звали його і машину, ми вже фактично знаємо. Залишається встановити — як звали його подругу. І одразу перевірити алібі зрадженого чоловіка.
— І як ви все це собі уявляєте, товаришу підполковник? Ніч, байрак, мертва тиша. Зраджений чоловік, чіпляючись рогами за густу рослинність, підповзає до машини, де розважаються двоє закоханих. Відкриває бензобак, але вони нічого не чують і не бачать… далі що? Далі він робить смолоскип із підручних матеріалів, підпалює його сірничком чи запальничкою, встромляє у бензобак. А він, до речі, повний! Вибух, багаття, сморід… а зловмисник — неушкоджений, не подряпаний і навіть не підсмалений — біжить додому робити собі алібі. Щось вона купи не держиться, ваша версія.
— По-перше, це твоя версія. А по-друге, ти ще скажи, що він їх підірвав.
— І скажу!
— Прикуси язика, Сирота. Забув, що після вибухів у московському метро вся піротехніка проходить через кадебе? Давно з Конторою справи не мав?