У відділі я трохи заспокоївся, шкодуючи, що дозволив собі розслабитися (вигук гоп-ля-ля!), і подзвонив Лапаррі.
Начальник відділу вислухав мене зовні спокійно.
— Усе? — запитав він, коли я скінчив.
Я кивнув, передчуваючи недобре.
— Чим я наказав тобі займатися?
— Стрільцем, відділом підготовки експедиції…
— Уже є результати?
— Поки що нема.
— Виходить, ти просто розтринькав час, цілих три години, на нікому не потрібне дублювання, я ж сказав, що займуся об’єктом “Зеро” сам.
Лапарра якусь мить дивився на мене похмуро, невдоволено, і я відчув, як у мене ростуть вуха, ростуть, ростуть, ними вже можна обмахуватися, і я кілька разів ляснув вухами себе по щоках: так тобі й треба, “генію”!
— Зв’язок лабораторії з “ОО” існував, — сказав нарешті Лапарра. — Можливо, і з об’єктом “Зеро” також. Твій батько здогадувався про це з самого початку Дій за планом, не відволікайся. І ось що ще: я дав орієнтування на фігуранта всеземного розшуку Зо Лі, але застосував обмеження. Як казав Гілле: “Вільний чорт кращий за зв’язаного ангела”. Затримувати Зо Лі не треба, при виявленні встановити лиш спостереження. Це на випадок, якщо наткнетеся на нього ви.
Я сумовито похитав головою.
— Навряд чи він дозволить водити себе. Судячи з усього, він у чудовій формі, екстрасенс і майстер конспірації… - Подумавши, додав: — Ідеал для розвідника-контактера.
— Хіба в Управлінні немає оперативників з такими даними? Ось і виділи в групу спостереження кращих. У тебе все?
Я кивнув, і Лапарра відключився.
“Так тобі й треба!” — подумки повторив я сердито. Хоча, якщо розібратися, б’ють мене не за те, що винен, а за те, що попався. Не треба було зразу лізти до Яна зі своїми “геніальними” передбаченнями, він не дурніший за тебе і працює поки що швидше… Отже, щодо стрільця маємо на сьогодні “зеро” інформації, займемося відділом підготовки.
Я набрав телекс Первицького, і в цю мить подзвонив Кіт Дуглас. Я інтуїтивно збагнув — неспроста. Очевидно, начальник групи чистильників вирішив реабілітувати “Аїд” в очах спец-сектора. Цікаво, що вони ще там відкопали?
— Ми перевірили відгалуження печери, що веде до запасного люка “Сейфа”, - почав Дуглас без усяких передмов. — І майже біля самого люка знайшли ось це, — він відступив убік і показав на невеликий футляр якогось приладу. Прилад мав циліндричну форму, на одному його торці кріпився чорний рупор, на другому — дві мініатюрні шкали, верньєр і сенсорна клавіатура.
Дуглас зачекав, поки я надивлюся.
— Це не забутий працівниками лабораторії прилад, як ми гадали спочатку, а сучасна штучка. Всередині кристалічна начинка, молектронна діафрагма, чіпи, резонатори МД… Коротше, це широкодіапазонний радіопередавач з програмним управлінням. Надіслати?
— Неодмінно!
Дуглас здійняв угору стиснутий кулак і зник, їй-бо, приємний хлопець. І я подумав, що Ян налаяв мене недарма. Тільки з таким козирем, як знайдений передавач, я міг іти до начальника відділу з повідомленням. Ні, справедлива приказка: один раз поспішив — сто разів розкаєшся. Отже, знайдено причину чи одну з причин, чому стрілець відкрив по нас з Вітольдом стрілянину. Ясно, що він хотів проникнути у “Сейф”, тобто архів лабораторії. Але не встиг. Ми його сполохнули, коли добирав код до електронного замка люка, не відаючи, що той замок уже без струму. Врешті-решт ми вийшли на реальний слід, за яким можна буде відновити картину подій тих днів.
Я знову набрав номер Первицького, довідався про стан справ у стажиста і став чекати, коли принесуть знайдений у печері передавач.
ВАХТАНГ БАСИЛАШВІЛІ, офіціал-експерт
технічного відділу УАРС
Ми із Суровим закінчували останню серію розрахунків за тими даними і матеріалами, які нам вдалося одержати у відділі безпеки, коли подзвонив Гнат Ромашин і попросив зайти з одержаними результатами. Ми перезирнулися.
— Розігнався, — усміхнувся Суров. — Він га-гадає, ми такі мудрагелі, що зараз усе йому пояснимо і покажемо.
Довгорукий худий фізик сподобався мені доскіпливістю і здатністю до рідкісних за точністю узагальнень. Гіпотези, розроблені нами в результаті дослідження феномена “Демон”, - це в основному його заслуга.
У кабінеті Ромашина зібралися інші співробітники відділу, з якими мені вже випала честь познайомитися. На столі я помітив невеликий циліндр з чорним розтрубом випромінювача і впізнав радіопередавач, розроблений нами для відділу комплектації “Аїд”. Дивно, навіщо він знадобився Ромашину?