Я мовчки дивився на Лапарру, а він кинув на мене короткий позирк і додав:
— Це ще не все. На Гната також було вчинено напад, точніше, спроба нападу. Щоправда, сталося це кілька днів тому, а сказав він лише сьогодні. Припускаємо, нападаючий хотів заволодіти картою підземних ходів Ховенвіпу.
Гнат провинно нітився під моїм поглядом. Невже так розслабився на Землі, що перестав звертати увагу на “дрібниці”? Забув, що дрібниць у нашій роботі, хоч який тривіальний це висновок, не буває?
— Час від часу не краще! Ви хоч уявляєте, чим це пахне? Спочатку стрілянина на Ховенвіпі з “дракона”! Тепер ще ці два випадки! Та ви що? Чому досі невідомо, хто стріляв і нападав?
— Пошук ведеться, — тихо сказав Лапарра, стиснувши зблідлі губи. — За деякими даними, це все справа рук однієї ж і тієї людини, а саме — Зо Лі.
— Блискуче! Залишається тільки з’ясувати у нього самого. Де він, до речі? Не знаєте? А хто знає? Якщо не знає керівник відділу безпеки, то навіщо взагалі цей відділ в Управлінні?
Лапарра мовчав. Гнат хотів щось сказати на його виправдання, але я зупинив його жестом.
— З розшуками Зо Лі треба кінчати. Оголосіть “Штурм-пошук” по всій Системі, але знайдіть його! Людина — не голка!
— А я гадав, справа не в ньому, — все-таки вставив Гнат. — Точніше, не тільки в ньому. Хтось ще “грає” під нього…
Лапарра поморщився.
— Бездоказово, Гнате. “Роздвоєння” Зо Лі — ще не аргумент на користь твоєї ідеї. Я вважаю, що Зо Лі Оволодів якимсь секретом лабораторії, що дає йому змогу гуляти по Землі безкарно та ще й стежити за Демоном. Усі його дії — за межею людських можливостей. Нормального професіонала ми давно взяли б. Комунікаційна служба тричі засікала його в Європі, і щоразу він зникав від спостереження!
— Ну, щодо “надлюдських” можливостей ти перебільшуєш. — Гнат посміхнувся. — Реакція у нього, скажемо прямо, чудова, але й ми дещо вміємо.
Він спритно нагнувся, стрибнув через мене (я сидів у кріслі), безшумно приземлився і… щез! Принаймні так мені здавалося зі сторони. Насправді ж він застосував прийом “тінь-маскування”, один із найважчих прийомів тайбо, розрахованих на миттєвість рухів, які практично не схоплює оком спостерігач.
— Браво! — похвалив Гриффітс і двічі ляснув у долоні.
Гнат вийшов із-за спини спантеличеного Калашникова.
— Цирк! — буркнув Лапарра несхвально.
Насправді він був задоволений, а я подумав, що мій син ще зовсім дитина, хоч і має фізичні дані дорослої людини. Щоправда, мені також приємно бачити його в формі… не забути б поговорити з ним про його психологічну форму…
— Так, — підбив я підсумок роздумам. — Стосовно Зо Лі: службі комунікацій підключити до його пошуків усі оперативні загони. Проаналізувати його “роздвоєння” і, якщо факти підтвердяться чи повторяться, терміново скликати Раду безпеки із залученням Академії наук. Тепер щодо Демона. Є щось нове?
— Майже нічого, — похмуро мовив Лапарра. — Загибель людей Шерстова на Ховенвіпі не залишає сумнівів, що у час їх появи на Ховенвіпі Демон вирвався з бункера “Суперхомо” на волю. Пам’ятаєте акт медекспертизи? “Смерть настала від раптової зупинки серця…” На думку лікарів, серце могло зупинитися й од величезної енерговтрати. Тобто чистильники потрапили в зону, що поглинає енергію.
— У стажиста є гіпотеза, — сказав Гнат. — Демон — це “чорна діра людського зла”. Вона поглинає всі наші негативні емоції, і в зоні її дії пришвидшуються всі події, які йдуть людині на шкоду.
— Поетична вільність, не більше, — мовив Лапарра. — Але думка взагалі-то заслуговує на увагу. Адже і Зо Лі навіщось знадобився біовипромінювач з посилювачем емоцій. Більше даних про Демона у мене немає.
— Посилювач емоцій, здається, використовується лише в медицині.
— Цілком правильно, при лікуванні пригніченого стану і депресії.
— Ясно. Що в тебе, Мартіне?
Гриффітс за звичкою випнув товсті губи.
— Нам вдалося зберегти частину документів другого розпечатаного контейнера. Експерти розшифровують записи і дещо вже виявили… Лабораторія “Суперхомо” експериментувала над людьми, причому досить своєрідно: їх по одному і цілими групами “згодовували” Демону зусебіч через “вікна” проникності в його оболонці. Таким чином “експериментатори” шукали ключ до управління Демоном, а звідси випливає, що Демон — не витвір лабораторії. Його звідкілясь привезено на Ховенвіп. Список тих, хто “пройшов” Демона, складає шістсот сорок чотири прізвища. Вижили після цього дев’яносто п’ять осіб, з них тридцятеро померло впродовж місяця після експерименту.