У залі залягла тиша. Всі працівники ВОПС, Лапарра, Калашников, Гнат, приголомшені, німо дивилися на Гриффітса. Мовчав і я, хоча давно знав межі цинізму і людиноненависництва “вчених” убивць у часи капіталізму.
— Це все, що вдалося прочитати? — стиха запитав Лапарра. — Чи знайшли вони ключ до управління Демоном? І що він таке?
— Напевно, так, хоч безпосередніх доказів, які підтверджують це, поки що не виявлено. Між іншим, у бункері, де, мабуть, перебував Демон, хіміки натрапили на слабкі сліди рідкої речовини — води-зет, двічі ізотопної води.
Ще кілька хвилин тому слова Мартіна могли бути для мене сюрпризом, тепер же я лиш кивнув у відповідь, переконавшись у своїй здогадці.
— Дякую, Мартіне, — сказав я. — Добре, якщо б ви повідомили всі новини одразу ж, а не через добу. Тепер я можу з певністю сказати, що таке Демон. Це об’єкт “Зеро”.
Якусь хвилю всі мовчали. Потім Лапарра підвів очі:
— Вважаєш, пояснив, що таке Демон? Гнат з Гриффітсом обмінялися посмішками, я був серйозний.
— Думаю, пояснив, просто ви цього ще не бачите. Річ у тім, що за моїм завданням було проведено всебічне обстеження місць знаходження шахт фірми “Демони мороку” на Марсі. Там також виявлено воду-зет. Плюс до цього останні дані Мартіна про те, що Демона привезено на Ховенвіп, а не створено в лабораторії. Звідси й висновок: об’єкт “Зеро” був перевезений на Землю і через двісті років вирвався на волю, як Демон.
Я зафіксував час. Треба завершувати позапланову оперативку.
— Підходжу до головного. Невідомо, чи володіє ваш Зо Лі секретом Демона, про це ми дізнаємося, коли чистильник прибуде до нас. Але, очевидно, ми виходимо на контакт з позагалактичним розумом! Сліди об’єкта “Зеро” — вода-зет, а такої води, як відомо, в нашій Галактиці поки що не виявлено. Ось і вважайте тепер, яка ціна нашої роботи. Локація із супутників та висотних ПКП поверхні Землі також нічого не дала, значить, уся надія на світлі голови фізиків. Не виявимо Демона — сам диявол не знає, яку штуку він утне потім…
Я не встиг докінчити думку, як Калашников, що працював неподалік, раптом скочив, нагнувся до панелі селектора і зробив мені знак рукою. Оператори ВОПС поруч з ним забігали пальцями по клавіатурі пульта, стиха перемовляючись. Я очікував. Зрештою, Калашников обернувся до мене:
— Аварія під Новгородом! У річку звалився міст з магнітопоїздом. Є жертви. Патруль лінійних уже подався туди.
Я зиркнув на Лапарру і стрівся з поглядом його нестерпно голубих очей.
ГНАТ РОМАШИН
У Новгороді мені ще не випадало бувати, хоч я знав, що це старовинне російське місто-пам’ятник і в ньому є що подивитися. Однак і цього разу було не до його архітектурних та інших красивостей, бо мчали ми до міста з одчайдушною швидкістю. І все-таки ганебно запізнилися.
Катастрофа сталася в той момент, коли вантажний магнітопоїзд виїхав на міст через ріку Мсту. Ширина ріки біля моста була десь метрів сто п’ятдесят, і міст обвалився на всю цю відстань. Ну нехай би одна опора (міст, звісно, старий, триопорний, із склобетону), а то ж усі три!
Наш швидколіт прибув у ті хвилини, коли над киплячою біля руїн моста рікою завис модуль ІІСЛ — патруля стихійного лиха. Рятувальники діяли швидко, спритно і нашої допомоги не потребували, та ми і не пропонували її, у нас були свої завдання.
Лапарра ще в центрі послав у ефір “Шторм” по відділу, і швидкольоти з емблемою спецсектора прибули після нас із запізненням лише на п’ять-шість хвилин. Попервах ми перекрили радіобар’єром увесь район катастрофи площею двадцять п’ять квадратних кілометрів, щоб ніхто не вийшов з цього району непоміченим. Затим усією наявною на бортах машин апаратурою прочесали повітряний простір на предмет виявлення Демона. Перше, що ми подумали, почувши повідомлення про катастрофу, було: “Демон, його “рук” справа!” І лиш потім, не виявивши нічого схожого на зону поглинання енергії, почали планомірний пошук “підозрілого” в оточеній зоні.
Я зі згоди Лапарри приєднався до експертної групи техсектора, яку очолював уже знайомий мені по Пскову Младен Лілов.
— Це ви? — зоригінальничав я, вітаючись.
— Ні, це не я, — похмуро відповів Лілов. — Нам з вами фортунить на безглузді катастрофи.
— Знову щось дивне?
— Ще б пак! Зовсім міцний міст, який ще навіть не дожив до свого першого капітального ремонту. Як у казці: дмухнув злий чаклун — і міст розсипався. Весь, цілком!
— Справді, дивно. Наш відділ займався такими випадками. Думається, що джерело катастроф одне і те ж — Демон. Між іншим, в Ель-Пасо два місяці тому трапилася точнісінько така ж сама історія з мостом — обвалився на всю довжину.