Я полишив заклопотаного Лілова, і зненацька мене пойняв знайомий неспокій: підсвідомість зафіксувала якусь небезпеку, і тут же спрацювали сторожові центри тіла, які не засинали навіть уві сні. Запраглося діяти, щось робити. Я викликав по мікро Лапарру і розповів йому про свої відчуття. На мій подив, Ян не став іронізувати, а поміркував і запитав:
— Зону ми оточили, але якщо він тут, то як ми його відшукаємо?
— Найпростіше було б провести перекличку на хвилі “чотириста” і підняти всю нашу гвардію в повітря, одночасно пильнуючи за землею. Якщо Зо Лі залишиться біля моста, ми виявимо його хомодетекторами.
— Правильно, дій. Я піднімуся вище і візьму на себе контроль зв’язку і перевірку машин, які злітають.
Швидколіт Лапарри злинув у небо, а я, уздрівши стажиста біля машин “швидкої допомоги”, велів йому йти за мною і почав давати команди, не впевнений до кінця в тому, що У нас щось вийде.
— Увага! Патрулям горизонту перейти на зв’язок на хвилі “чотириста”. Відповіді за ранжиром. Як прийняли?
На панелі монітора зв’язку перемигнулися зелені цифри: всі десять патрульних машин почули наказ:
— Починаю перекличку. Після відповіді кожен стартує на висоту триста метрів.
Один за одним стартували швидкольоти патруля спецсектора, дійшла черга до машин Новгородського лінійного відділу УАРС.
Я дав у ефір “дві трійки” — сигнал особливої уваги всім рятувальним групам і передав той же наказ піднятися в повітря.
— Не розумію, повторіть, — відповів мені чийсь уривчастий різкий голос. — Хто командує?
— Це я, Зігмасе, — озвався Лапарра. — Потім поясню. Піднімай своїх, це ненадовго, тільки дай перекличку на хвилі “чотириста”, щоб я бачив і слухав.
— Ян? Що ви там мудруєте? Ви ж бачите, чим ми зайняті.
— Треба, Зігмасе. У мене “Шторм” по відділу.
Коротке мовчання.
— Зрозумів. Ну, дивися.
Невідомий мені начальник лінійного патруля Зігмас мерщій провів перекличку, і в небо злинули останні швидкольоти та ремонтні “тюлені”. На березі річки зосталися чийсь одномісний швидколіт, безпілотний енергокатер і модуль ПСБ.
— Наші всі? — поспитав Лапарра.
— Всі.
— Чий швидколіт лишився?
— Не знаю, не наш.
— І не наш, — озвався Зігмас. — Що далі?
— Кінець відкритого зв’язку! Дайте чистий ефір. Гнате, всім групам почати прочісування району за допомогою хомодетекторів. Брати всіх, хто опиниться в зоні. Починай. Модуль і катер я перевірю сам.
Ліс під нами обабіч ріки був напоєний сонцем і своїм звичайним щебетливим, шелестким життям, з висоти в ньому нічого не можна було розгледіти. Але за лічені хвилини пошуку подав голос Полєсов:
— Я — перший, бачу об’єкт!
— Ромашин, дві групи машин униз! — почувся голос Лапарри.
— Дайнісе, до Полєсова. Я — за вами.
Кілька хвилин стрімкого плину — і ми опинилися під швидкольотом Полєсова, від якого донизу вдарив тонкий рубіновий промінь лазера, вказуючи напрямок. Ліс посунувся на нас, тіні й контури дерев виросли довкола миттєво, і швидколіт торкнувся землі. Відскочив ковпак кабіни, я стрибнув на траву, оглянувшись на інших, дав їм знак іти за мною.
Ми сіли в долині, зарослій молодими дубками та горішником. Ліворуч місцевість слалася низько, впиралася в недалеку ріку, праворуч схил горба був безлісний, зате трава тут росла висока, майже по пояс. Там, під самотньою сосною стояла людина у зеленому комбінезоні лісничого і з цікавістю поглядала то на нас, то в небо, де кружляв швидколіт Полєсова. Це був не Зо Лі, я помітив одразу.
— Обережно! — нагадав про себе Лапарра через мікро, закріпленому на мочці вуха, — Він дуже небезпечний!
— Це не Зо Лі. Вперше бачу. Найскоріш, це лісничий і тут опинився випадково,
— І все ж…
— Я Видов, бачу об’єкт біля контрольованої зони. Рухається швидко, може зникнути.
Серце “тенькнуло”, як заведено казати у таких випадках, я сам чітко і ясно зрозумів: цього разу знайшли саме того, хто потрібен.
— Полєсов, — покликав я. — Затримайте цього, тільки тихенько, не злякайте. Я прямую до Аристарха.
Лапарра незадоволено кинув: “Не поспішай”, - але я вже вскочив у кабіну швидкольота і дав старт.
Швидколіт Аристарха був над шпилем голого глинистого горба, і коли я підійшов ближче, спікірував до соснового бору біля його підніжжя. Я кинув машину слідом, приземлився.
Позаду в мене почулося якесь шамотіння. Удар, скрик. Я оглянувся — стажист! Коли це він устиг залізти до кабіни?!