Тиша в ефірі та шерхіт перешкод. Потім коротка відповідь:
— Думай сам, ти бачиш його ближче.
— Гнате, через кілька хвилин хмара почне прасувати архітектурні пам’ятки, — нагадав я, прикинувши відстань від хмари до міста.
— Хмара — ще не Демон. Де Зо Лі? Затримали?
— Зник з очей, — сказав командир одного з модулів погоні. — Але він десь у лісі, далеко не зайшов.
— Шукайте. Де десант?
— Над вами, — пролунав чийсь енергійний баритон. — Бачимо вас візуально. Шість “п’ятірок” і “шістка”.
“Шістка” — це спецмодулі з енергетичним обладнанням. З їх допомогою можна викинути на орбіту Юпітера масу близько десяти тисяч тонн!
— Нарешті! — повеселів пілот нашого модуля. — Зараз ми його притиснемо, якщо тільки ваш Демон не накивав п’ятами.
— Не накивав… Мабуть, десь поруч з хмарою.
— Слухай команду… — Гнат не докінчив.
Попереду “медузи” за півтора кілометра раптом утворилася чорна пляма у формі страхітливої кігтистої лапи, викинула “кігті” в усі боки. Один з них пробив навиліт модуль, — таким було перше враження, — перекосився обрій.
Різко похолодало. В потилиці виник дивний біль і перетік у пальці рук та ніг, мовби під нігті загнали голки.
— Аварійний фініш — крикнув пілот. — Нуль енергоресурсу!
Крики в ефірі:
— ДМ-7 — падаю!..
— ДМ-3 — немає енергії!..
— ДМ-1 — сідаю!
— ДМ-2 — не працює автоматика!
— Геть усім! — пробився крізь гул голос Гната. — Старт до висоти два! Крейсери — силове загородження за викликом!
— Ромашин, іди негайно звідти й сам! — гаркнув Лапарра.
У відповідь — мовчання.
Наш модуль падав на ліс. Я побачив, як чийсь швидколіт на повній швидкості вихопився з-під пагорба і врізався в “лапу” Демона. Зник з поля зору. На місці “котячої лапи”, що загрожувала одним ударом вгатити у землю весь рятувальний флот УАРС, нараз виросло сліпуче багатопроменеве шатро, витягнулося списом у небо, засяяло, як сонце…
Удар! Хрускіт і дзвін… тонкий свист і гнівне пілотове:
— Усе, приїхали! Кінець зв’язку.
Віоми згасли. В рубці повільно розгорялася оранжева лампа аварійного освітлення, але й вона невзабарі стліла на вуглинку.
Пілот встигнув ударом ноги відчинити люк і гукнув з коридору:
— Вилазьте.
Я вискочив слідом. ‘
Голубий купол неба був чистий і світлий, лише зрідка з неба долинало тонке виття, неначе плакав поранений шакал. Жодного натяку на страхітливу чорну “лапу”. Скільки ж часу ми падали?
— Півтори хвилини, — відповів пілот і спересердя сплюнув. — Маячня! Модуль по горло був заправлений енергією! Куди вона поділася?
Я не відповів, хоч і міг. її “з’їв” Демон. Ми накрили його в момент появи… чи утворення. І все ж він зник, напевне зник. Та й хто зміг би затримати зону поглинання енергії? Чим? Щоправда… коли Демон і є тим самим об’єктом “Зеро”, то до моменту його відкриття він же якось був закритий у коконі? І потім, у бункері “Суперхомо”. Треба поговорити з експертами чистильників, вони, мабуть, дослідили захист Демона в підземному бункері й знають усі характеристики системи, що стримувала його там.
ОРЕСТ ШАХОВ,
голова Вищої координаційної
Ради Землі
Директора УАРС я знав добре. Познайомилися ми років сім тому, коли він був керівником спецсектора, а я головою Земплану. Доводилося розмовляти в основному на підвищених тонах, спецсектор найчастіше за інші сектори аварійно-рятувальної служби ламав графіки енергозатрат і матеріалопостачання. Пилип Ромашин уже тоді справив на мене враження як цільна натура, добре знав власні достоїнства і вади, був сильний в умінні довести правильність своїх рішень і вимог. Ми не стали близькими друзями, але поважали один одного: я його за розум, рішучість, відвертість, почуття гумору, він мене… Тут я — пас, не за красу ж? Величезний, волосатий, непривітний з виду — яка ж тут краса…
Ромашин подзвонив мені наприкінці дня, і незабаром ми з ним мчали з Калініна на десятимісному моноптарі до місця сутички із сумнозвісним Демоном, чутка про якого уже поширилася по Землі від полюса до полюса. Я був посвячений в основні таємниці Демона, але, виявляється, знав далеко не все. Не гадав, по-перше, що він такий небезпечний. Не знав, по-друге, на що він здатний.
Поки ми летіли, начальник відділу безпеки Ян Лапарра, поправивши легковажну спортивну шапочку на голові, розповів мені докладно про всі подробиці операції “Демон”. Закінчив він у ту мить, коли моноптар за командою Ро-машина піднявся над Торжком на кілометрову висоту і знизив швидкість. І я побачив, що накоїв Демон у цьому місті-пам’ятнику. З часу зруйнування його ордами в тисяча двісті тридцять восьмому році місто не зазнавало таких лихоліть.