Центр його являв собою пустирище з купами каміння, цегли й дерев’яної потерті, а ще вранці тут стояли музеї золотошвейного ремесла, льону, а також музей Пушкіна. Трішки віддалік у зеленому трав’яному килимі виднілися дивні чорні смуги, схожі на опіки. Вони зачепили дерев’яну церкву Вознесіння і комплекс Борисоглібського монастиря — собор, дзвіницю і настоятельський корпус. Одна з випалених смуг пройшла через кільце житлових будинків, споруджених у вісімнадцятому сторіччі в стилі класицизму, а інша торкнулася стіни Спасо-Преображенського собору.
— Російський ампір, — глухуватим голосом мовив Лапарра, позираючи на мене. — Епоха лаконічно-монументальних споруд. Кілька доторків Демона… Тут тепер ремонтно-відновлю-вальних робіт років на три.
— Так, — промурмотів я, косуючи на мовчазного Ромашина. — Не думав!
— Ми також, — сказав зрештою директор УАРС- На жаль. Крім втрат матеріальних і моральних, були жертви серед населення міста. Загинуло вісім чоловік, пропало безвісти п’ять.
— Так, — повторив я, оглядаючи панораму Торжка. — І що далі? Де тепер ваш Демон?
— Наш! — усміхнувся Ромашин. — Де Демон, ми не знаємо. За розрахунками, мав з’явитися тут тільки завтра, і до цього моменту все сходилося. Але якщо це лиш випадкові збіги… невідомо, де очікувати його наступне пришестя. Космічні мости й орбітальні ліфти ми заблокували, досить щільно перекрили простір над Землею…
— Досить — для чого? — запитав я.
Ромашин зупинив на мені спокійний і твердий погляд. Добре тримається, вільно, впевнено.
— Досить — для того, щоб виявити будь-яке фізичне тіло обсягом в один сантиметр. Гнате, — звернувся він до пілота, — посадови машину на одну з вільних ділянок.
Моноптар пірнув донизу, і скоро ми вийшли на край дивної галявини в заростях паркової зони. Все тут — землю, безлисті дерева, доріжки — покривав жовто-зелений пил чи то попіл — не розбереш. За кожним кроком з-під ніг злітали легкі жовтуваті хмарки, які довго висіли в повітрі. Ми підійшли до руїн однієї з будівель, де вже вовтузилися невеселі будівельники ремонтно-відновлювальної бригади.
— Фізики-хіміки виявили тут сліди води-зет, — сказав пілот, пересипаючи з долоні в долоню дрібку пилу. — І ще виявили купу незвичайних ізотопів заліза, вуглецю, бору та інших елементів. Сліди Демона. Як бачите, апетит його зростає.
— Розкажіть, як вийшло так, що Демон утік. Ви ж його “тримали”?
Лапарра глянув на пілота, який з відсутнім виглядом пересипав пил з руки на руку. Начальник відділу явно був залежний від цього молодого чоловіка, і я мимоволі придивився до нього. Високий, стрункий, красивий. В усій його поставі вгадувалися воля, сила і скоординованість — хто займався гімнастикою чи акробатикою, той знає, про що я кажу. Я ж був, на жаль, громіздкий і важкий для гімнастики, в молоді літа займався боротьбою, і мені дали прізвисько Гризлі. Де вже там, не красень, та й вага — сто тридцять сім кілограмів при зрості два метри один сантиметр… Зате в силі мені не відмовиш. Гнат… Ну, звичайно, це син Ромашина, не випадково вони так схожі. Він же мені казав, що син працює в Управлінні, пішов батьковою дорогою.
— Гнат — координатор операції, - пояснив Лапарра, “прочитавши” мій погляд.
— Ми “тримали” Демона лиш візуально, — сказав нарешті Гнат, висипаючи пил і струшуючи долоні. — Силові загороджувачі для того, щоб удержати його, не годяться. Потрібні інші методи. В якийсь момент він просто зник, а можливо, став зовсім невидимим,
— Їдьмо в Управління, — буркнув Ромашин-старший. — Подивилися і досить. Тут нам більше робити нічого.
Поблукавши з півгодини серед руїн, ми повернулися до моноптара. За кермо сів Лапарра, Гнат не заперечував, тільки якось тривожно і запитально глянув на начальника відділу.
Злетіли. Знову відкрилася панорама скаліченого Торжка. Стиснулося серце: скільки зруйнованого! А жертв! Звідки у Демона, цього жахливого приблуди з тайників древньої військової лабораторії, така дика злоба, жадоба руйнувати? Що він цим хоче довести? Яку істину?
— Як сталося, що стажист зіткнувся з Демоном? — запитав раптом директор УАРС.
Гнат поморщився.
— Моя вина — забув про його ентузіазм. Він вискочив з модуля на швидкольоті слідом за мною. Коли почалися ці чудернацькі метаморфози, він зненацька злетів — перед цим я змусив його приземлитися — і спрямував машину просто в Демона! Тепер він у Центрі нервових захворювань на Симуширі. Як залишився живий — загадка!