«А раптом нагрянуть і до нас?! Адже ж можуть і знайти! І що тоді? Вилучать, заарештують! Потім доводь, що ти не верблюд!»
Підійшли покупці, стали питати ціну, однак Марія відповідала якось невпопад, а одного з особливо перебірливих клієнтів навіть різко відшила.
– Щось ти сьогодні неврівноважена, – зауважила Дарина, – на людей кидаєшся.
– Та голова болить, – збрехала Марія, не бажаючи видавати причину своєї дратівливості.
Жінка ще довго переживала, так і сяк прикидаючи можливість обшуку у себе вдома; але, зрештою, дійшла висновку, що ОГПУ бере в розробку тих, хто пов’язаний із коштовностями за родом свого заняття. Такий висновок трохи заспокоїв нерви, хоча десь усередині черв’як, який підточував спокій, залишився.
Як на зло, цього вечора якось не задалася й торгівля. Простоявши до темряви, Марія так і не розпродалася. Довелося частину товару нести назад додому.
«Нічого, – заспокоїла вона себе, – завтра на поле не йдемо, тож збігаю на базар зранку. Авжеж за день надолужу втрачене».
Коли жінка увійшла до хати, то виявила, що всі вже сплять.
«Буду теж лягати, – вирішила вона, – завтра треба встати раніше».
...
Тільки-но розвиднілося, а Марія вже тягла тачку з продуктами на базар. Цього разу вона вирішила затаритися на повну: крім молока, яєць та овочів, у візку знаходилося ще кілька тушок півників, сир, масло, сироватка, борошно й сало.
Базар саме розгортався. Марія включилася в його звичну ранкову суєту. Вона щойно почала оформлювати прилавок, коли підійшла Дарина.
– Привіт, подруго! – окликнула та Марію, котра її ще не бачила.
– А, доброго ранку, Дашо!
– Чула новину? – з місця в кар’єр заявила Дарина. – Івана Мезенця, Карпа Гуляя та Алевтину Созонову також в ОГПУ забрали. Знову ж таки експропріювали у них золото й коштовності. А в Іваненка та Рабиновича нічого не знайшли, проте вручили повістки і теж забрали на допит.
– Ну нехай Івана та Мойшу, а Карпа й Алевтину за що пустили в оборот? – злякалася Марія.
– Карпа як колишнього куркуля, а Алевтина у громадянську завідувала лікарнею.
– І що?
– Можуть мати золото, – авторитетно заявила Даша, – ось їх і притягують як спекулянтів та укривачів. А якщо не виходить – беруть у розробку, намагаються розколоти.
– Ну, а тих, у кого знайшли золото, навіщо забирають?
– А раптом не все знайшли? Плюс – звідки взяв? Випитати, хто ще має. Натиснуть, пристрахають – ось і є наступні кандидати на обшуки-арешти.
– А як Герша, не повернувся? – поцікавилася Марія, озираючись на всі боки й шукаючи очима Сару, однак не знаходячи її.
– Ні, але начебто обіцяли відпустити завтра, – повідомила Дарина.
І знову настрій у Марії зробився огидним. Хоча торгівля йшла жваво, в голові крутився цілий рій тривожних емоцій:
«Алевтина може не витримати допиту... ОГПУ і не таких розколювало... Розкаже, що мамі теж у громадянську платили золотом за харчування, – тоді пиши пропало. Та й чекісти – не дурні, свою справу знають: якщо знайшли коштовності у завідувачки лікарні, то можуть вийти і на кухарок... Що ж робити?! Може переховати глечик? Але так ще швидше знайдуть!» – металася жінка в паніці, проте не знаходила виходу із ситуації.
Замітка в газеті
Близько дев’ятої години до базару долинули звуки духового оркестру. Грали "Інтернаціонал". А це означало, що на центральній площі відбувається якийсь захід.
– Зовсім забула: сьогодні ж буде сходка з приводу ощадкаси; я бачила оголошення, – збентежено промовила Даша, – ну та нічого, зараз про все дізнаємося.
Жінка повернулася в бік центральної площі, виглядаючи зазивалу, котрий у подібних випадках зазвичай ходив по установах.
Незабаром на базарі з’явився працівник виконкому й оголосив, що всім належить з’явитися до відділення ощадної каси, де проходитиме агітаційний ранок, присвячений перевагам виграшних вкладів та державних позик.
– Треба йти, – рішуче заявила Дарина, збираючи манатки, – а то введуть якісь нові правила, а ми й знати про них не будемо. Так хоч щось розкажуть.
Торговці швидко прикрили товар, залишили на господарстві бабу Свєту, а самі пішли на площу. Там зібрався вже пристойний натовп. Будівля ощадкаси була обвішана плакатами. Над дверима на кумачовому транспаранті красувалося гасло:
«Зберігайте гроші в ощадних касах!
Це просто, надійно та вигідно!»
По ганку моталися сюди-туди службовці цієї установи, здійснюючи останні приготування до акції. Вони накрили стіл червоною скатертиною, поставили на нього графин, а склянку з водою розмістили на трибуні. Начальство, яке ось-ось мало підійти, забезпечили стільцями. А для потенційних клієнтів перед сценою передбачливо поставили лавки. Щоправда, на всіх бажаючих сидячих місць не вистачало, тож персонал робив запеклі спроби знайти лавки та стільці в сусідніх організаціях.