Кожна газета малювала його по-своєму: бунтівником, фанатиком, мучеником.
Коли вже вони забудуть того Петлюру?
“Этого полтавского выскочку”(с)
Павло ж сам Симону життя береже.
А тепер, коли цей сів, ще того конченого письменника треба випускати.
Гетьман обрав підтримкою багатіїв. Це нормально. Була одна проблема. Ті в абсолютній більшості не були і не вважали себе українцями.
III. GNIEW JEST ZŁYM DORADCĄ
*Гнів - поганий порадник.
Літо 1918-го.
Київська губернія.
Звенигородський і Таращанський повіти
Спека, пил.
На полях ще зелений хліб, у селах страх і злість. Німці вивозять зерно. З каральними загонами.
Всюди.
За непокору батіг, за мовчання контрибуція, за підозру куля.
Селяни терплять.
Але недовго.
3 червня. Село Орли.
Приходить каральний загін. Селяни
виступають гуртом. Загін знищений.
Новина вкриває землю.
4 червня. Ганжалівка.
Ще один загін знищено. Селяни вже сміливіші. Відчули: німець не бог.
Хвиля котиться.
Лисянка.
Німецький гарнізон диким звіром помсти загнано в костьол. Три дні облога. Повстанці здобули кулемети.
З Моринців, Вільшани, Пединівки.
Сотні, тисячі сходяться докупи.
5–7 червня.
Вогонь повстання розповзається повітом.
Варти громлені.
Старостів порозривали. Знущатися над тілом легко, коли натовпом.
Гетьманські канцелярії знищено.
Селяни згадали, що таке зброя на руках. Хтось відкрив схрони. Хтось відібрав силою.
Німецьке підкріплення зі Звенигородки. Селяни змушені відійти.
Але.
Це вже повстання.
Справжнє.
Понад 15 тисяч козаків.
Артилерія, кулемети, навіть броньовик.
Натхненник Юрій Тютюнник.
Очільник: родич Тараса, Левко Шевченко.
Повстанці беруть полонених, здобувають гармати.
Українці — люди з гумором.
Змушують німців полоти буряки.
Дивляться. Дітям показують.
12-го червня атакували Таращу.
Перемога.
Гарнізон вдряпав до Білої Церкви.
В повіті створюють козацькі сотні, починають облік чоловіків,
готується нова армія.
Це стихія.
А чиї мерзенні лапи лізуть до народу?
Більшовики.
Вони теж тут.
Виригують свої ревкоми.
Сиплять агітацію.
Але селяни не сприймають їхні гасла. Йдуть за землею і правдою.
Десь тут.
Поступово.
В уяві мас, на чолі повстання з’являється Симон Петлюра.
Він сидить під охороною, не має навіть зв'язку.
Але в селянських оповідках, у газетних клаптях, у шепоті збіговищ саме він командує.
Він над всім.
Він символ.
Він отаман.
Образи злилися:
арешт «святеника», що стояв за правду
і народне повстання на Київщині.
Гетьман хотів сховати.
Ізолювати.
Стерти.
Вірив, ув'язнення допоможе.
Не так сталося, як гадалося.
Отримав мученика.
На чолі помсти.
Своїми руками
звів легенду.
Повстанці не здалися. Вони в серпні переправилися на лівий берег. Човнами, мостами, хто як міг. Біда в тому, що багато хто приєднувався до червоних.
IV. TEN, CO WIEDZIE [СИМОН]
*Той, хто веде
1901 весна.
Симону 21 (Полтава)
Володі 20 (Єлисаветград)
IV-I. MAMCIA DLA NIEGO
* Мамця для нього
Полтава. Семінарська бурса.
Сутінки течуть по стінах. Моя кімната тісна, на столі рейвах. Лампа миготить, кава вистигла. Цигарки не рятують. Спати хочеться все одно.
Останній курс семінарії. Пара місяців до завершення.
Написав план.
Назавтра. Для всіх. Хто куди їде. Що робить. Де ховаємося. Де збори. Де комора з речами. Треба перевдягатися.
Роздам всім.
Головний тут я.
Завжди.
Це знає навіть Микола.
Він нікуди не подівся з мого життя. І Микита.
Але тепер у мене ціла ячейка партії.
Ми разом боремося. Можливо, щось змінимо.
Почати треба з мови.
Хоча б.
Микита більше по зброї. Йому це краще йде. Микола підкидає завдання. Ми виконуємо.
По-різному буває. Іноді доводиться наступати собі на горло.
Потім соромно.
Але ніхто, крім мене і Микити, не зробить.
Не зможе.
Микола нас обох використовує, але і прикриває. Адвокат.
Перечитую список.
Креслю позначки, додаю стрілки.
Вчуся розподіляти сили.
Щоб не завалити всю справу.
В дерев'яному ящику у мене інший стос.
Листи.
Володя.
Він так і не поїхав на Київ в університет.
Каже, що цього літа вже точно.
Шукає пригод на свій член.
Строчить листи.
Кожен свій “подвиг” розписує.
Іноді кілька на тиждень.
Я забираю на головній пошті. Коли мені зручно. А не коли він строчить.
Чекає мою реакцію. Я його єдина аудиторія. Зараз їх назбиралося.
Відпишу.
І спалю. Всі. До решти.
Дивлюсь на ці “геніальні” каракулі.