Глузує з мене своєю безладністю.
Цілий, курва, рік висить на шиї у батьків, яких зневажає.
Пише. Якісь оповідання.
І мені.
Мушу відповісти.
Цигарка. Дим.
Його літери.
Читаю.
******
IV-II. DUŻO ZUPY, MAŁO PIEROGÓW
* Багато юшки, мало галушки
Листи:
1. Старша жінка.
“S, вона сама потягла мене в кімнату. На свої мерзенні вишиті подушки. Скинула спідницю, взяла мою руку й поклала собі. Така кощава срака. Пусті груди. Запхала мої пальці в себе. Дивилася на мене.
Я вагався, але ти мою натуру знаєш.
Все одно зміг. Увійшов. Вона хрипіла, кашляла. Оцей її запах. Мені було гидко, але я кінчив. Це досвід.”
Досвід, курва. Який? Ти ж сам ні до чого. Тебе взяли. Вона тебе встромила. Сама. Ти теля на вигоні.
Написав:
“Нецікаво. Який досвід ти хотів з неї взяти? Маєш сам нести нові враження. Не чекати від інших”.
---
2. Публічне місце.
“На ринку. Дверцята крамниці відчинені всередину, люди туди сюди.
Прямо тут ходять.
Вперлися в стіну. Вона задихалась, я затикнув їй рота рукою.
Через одну дошку від всіх.
Притис.
Увійшов різко. І в ту ж мить — бачу тебе, S. Ти в моїй голові. Все. Кінець. Я витерся її спідницею й пішов, ще тремтів”.
Я перечитав двічі. Його аж трусило від власної відваги.
Пістолета тобі в рота.
І щоб гвалтували твого кращого друга. А тобі голову тримали: дивись.
“Примітивно. Хоч запитав, чи вона встигла? Чи тільки про свій х#й думав?”
---
3. Витривалість.
“Вирішив перевірити, скільки витримаю. Не уявляючи тебе. Чисто фізика. Вистачило на дві години”.
Я хмикнув.
Ага. Без мене ти можеш дригатися, але марно. Не кінчиш.
Сам собі не належиш. Твоє тіло —
порожня шухляда, ключ у мене.
“Мало. Три. І здохнути. Тільки тоді це матиме сенс”.
---
4. З цнотливою.
“Вона мене надурила. Роздяглася, тягла до себе. Я вже майже увійшов. А тоді ні з того ні з сього: ‘Ти будеш у мене перший’.
Уявляєш? Це жорстоко. Я на таке не підписувався.
Я втік. І все. Потім довго ходив містом, як ошпарений.
Думав: може, я дурний? Може, вона потім згадуватиме мене все життя?
Я ж пам’ятаю своє перше і донині не можу стерти. Ти знаєш, я тобі писав.
Я не хочу бути для когось тією раною, яка ніколи не гоїться.
Може, це слабкість. А може, справжня сила, щоб відмовитись.
Не знаю. Напишу про це в оповіданні. Може, там зрозумію”
Я закурив другу поспіль.
Це ж про відповідальність, курва.
Вона довірилася, а ти всрався. Хотів готове тіло, досвід, а отримав вимогу бути першим і взяти на себе все.
“Це весь ти, Володю. В Київ в університет боїшся, а тут ціла жива дівчина. І ти втік. Сцикло”.
---
Ці листи. Ясла.
Інфантил.
Насер в штанці і біжить до мамки — до свого S (мене). Чекає, що скажу.
А в мене завтра знову маршрут, знову зброя, знову гурток. Може, посадять.
Все. Відповів.
Спалюю всі його писання.
Гарно горить.
******
IV-III. LEGENDA ŻYJE DŁUŻEJ NIŻ PRAWDA
* Легенда жиє довше, ніж правда
Весна тягнеться, як мотузка, що от-от трісне.
Семінарія гуде чутками.
Кажуть:
— Петлюра контрабандою тягне заборонені друки.
— Петлюра підбурює хлопців, заманює у гуртки.
— Петлюра зброю десь ховає.
І ще:
— Петлюра з новим жандармом… вступилъ въ совокуплѣ́ніе, во грѣсѣ пребывъ.
От смішні. Їй богу. Нащо мені той жандарм, що з нього взять? Як з паршивої вівці. Не мій рівень. Добре, що всього не знають.
У коридорах шиплять.
У келіях шепочуть.
Збуджуються на чужу ганьбу.
Дрочать, як уявляють собі ті “совокуплєнія”.
Мене виженуть.
“За порушення статуту”.
Але я це не дозволю.
Перепишу.
Буде інша причина. Інша легенда.
Запросив Лисенка.
Так, того самого.
Софія Русова допомогла.
Я їй подобаюся. Я милий.
А ще співаю гарно. Їй лягає на серце.
Ми виконали Шевченка. Забороненого. Кантату. Спрацювало.
Лисенко мене похвалив. Каже: іди в театр. Можна навіть в оперу. Але це не про мене.
І так на мені семінарський театр.
“Бо в тебе гарно виходить, Симоне”.
Ага. Чудово.
Все, де треба задачі роздавати, те й виходить.
Через тиждень виженуть.
Байдуже.
Тільки тепер не “за жандарма”.
А за мову.
За Шевченка.
Я тепер герой.
Обраний!
Мене відправляють на всеімперський студентський з'їзд!
Великий композитор мені друг.
Замість ганьби — легенда.
Бурса моя трибуна.
Їм мене не зганьбити.
Мій голос ще звучить.
Легенди не питають, як було насправді.
V. HISTORIA OLI BIELSKIEJ
MĄDRA GŁOWA (1902)
*Мудра голова
Олі 18 р.
Оля. Народжена в селі під Прилуками. По обох лініях польська шляхта, аристократичні корені.
Що з тих коренів, коли їсти нема чого?