По володіних губах два доторки вказівним і середнім.
Володі боляче до зубів від швів на шкірі.
Рука фіксує його.
Щоб не відвертався.
Помах головою.
Вліво.
Вправо.
Неслухняне пасмо.
Все завмирає.
— Ти — слиз на моїх чоботах, — зволожені губи ворухнулися ніжно, ледь помітною усмішкою.
— Ти ніколи мене не підкориш.
Стоп.
******
Розплющує очі.
Нари.
Троє нікчем.
Дим з вулиці.
Вереск трамваїв.
Стискає кулаки.
Збуджений. До межі.
— Я тебе, сука, в гівні втоплю.
Захлинешся, вилупок. Кров'ю харкатимеш.
В 38 він уже не дрочить.
Помста — кращий оргазм.
> ПРИМІТКА. Гетьман планував ще потримати В. Винниченка. Але вступився Д.Дорошенко, міністр закордонних справ уряду Скоропадського (якого в свою чергу щедро попросив Чикаленко).
> ПРИМІТКА 2. Симона на білому коні бачили два генія. Винниченко і Булгаков.
I. БАТЬКО З ХАТИ…
Серпень-вересень 1918р.
Утворення Українського Національного Союзу (УНС)
Спершу вмерла права опозиція. Миколи Міхновського. Гетьман не почув.
Потім Ліва Поміркована. З Петлюрою. Скоропадський посадив.
Прийшла справжня ліва.
Володя.
Поки Симона нема.
Микита був поруч.
Володя притяг УСДРП, соціал-демократів.
Микита — УПСР. Соціалістів-революціонерів.
З ним був Євген і Стрільці.
Симонові земства вже там.
І пошта з залізничниками.
А далі.
Вчителі.
Лікарі.
Буковинці.
Кирило-мефодіївці.
Гуртувалися.
Не до Володі і Микити.
Не той бренд.
Не та торгова марка.
До Симонового імені.
Петлюра сидів, але байдуже.
Навіть спілка юристів.
Які до того були за Гетьмана.
Саме вони і легалізували УНС.
На гроші Чикаленка.
Все чисто.
Очільником був Ніковський.
В спадок від правої опозиції і Шеметів.
Довго терпіти таке свинство Володя не міг.
В дупу такого “лідера”.
Сам керуватиме.
Симона нема.
Може, Боженька забере?
Святеника такого.
Варто свічку в Софії поставити.
Аби спрацювало.
Хай здохне.
Володя чекав.
І готувався.
18 серпня Ніковського усунули.
Головою УНС стає Винниченко.
Аж світ засяяв по-новому.
Його портрети в усіх виданнях.
Серйозні.
Суворі.
Чуб начесом.
Полум'яно-соціалістичні брови.
На кілька тижнів Симонова пика зникла з передовиць.
Формально УНС домагався від Гетьмана оновлення Кабінету.
Ввести українців.
Зараз крім Дорошенка самі москалі.
Можна, ще когось.
Наприклад, Максима Славінського.
Микита тим часом своє робив.
Він не про кабінети і портфелі.
Вирішував питання.
Ефектніше.
Переважно, кулями.
Шаповал почав готувати збройне повстання.
Мав імунітет від влади.
Симон вибив.
> ВЕРСІЯ М.ШАПОВАЛА
У вересні 1918 р. я змовився з А. Макаренком, ґен. Осецьким, полк. Павленком і Хилобоченком працювати в напрямі повстання. Цей плян був вирішений трьома членами ЦК соціялістів-революціонерів (Григориїв, Лизанівський і я). Потім у цей плян було втаємничено Винниченка, який зразу погодився на нього.
> ВЕРСІЯ В. ВИННИЧЕНКА: Вперше я вніс пропозицію на ЦК УСДРП про необхідність розглянути питання збройної боротьби з гетьманщиною, її просто було одхилено як фантастичну».
> ПРИМІТКА. Все подальше життя зачинщиком і організатором повстання Володя вважав себе.
II. МЕДОВИЙ МІСЯЦЬ
Серпень – вересень 1918 р.
Дорвавшись до керма,
Володя поринув у щастя.
Абсолютне.
Як після другого універсалу. Коли не дав Петлюрі міністерство.
А зараз. Ще краще.
Його нема. Зате Володя всюди.
На передовицях.
На дошках.
На стовпах.
Однак.
Володя знав: заколот все змінить. Балерину випустять…
Треба жити на повну. Зараз.
При Слинявому [гетьмані].
Щоб здригатися.
Від сорому і насолоди.
“Роза! В тюрмі я зрозумів. Без тебе я ніхто. Кохаю тебе вище міри. Це наш медовий місяць”
Роза подивилася.
Не повірила.
Але обнадіялася.
— Ти моя. А я Твій. Інших для мене не існує!
— заявив Володя.
Стоячи на колінах.
Утер скупу чоловічу сльозу білим манжетом.
Роза мовчки розвела стегна.
— Ні, Кохо. Так діла не буде. Я занадто довго не розумів, що ти єдина жінка мого життя.
Сьогодні потерпи.
Завтра.
В готель поїдемо. Я влаштую.
******
В ОТЕЛІ
Ресторан, червоний оксамит, дзеркала в золоті. Білий офіцерський люкс, гарсони в рукавичках.
На столі шампанське “Мумм”, устриці, фаршировані перепелині яйця на шпажках, телятина з трюфелями. На стільці букет “віник” з багряних троянд, величезний, як на похорон.
Володя на всю залу:
— Пані й панове, ця жінка — моє єдине кохання!