Роза червоніє. Так давно цього чекала.
Однак на шляху до моногамії виникли перепони.
Спідниці.
По дорозі в туалет.
Ледве взяв себе в руки.
Точніше, і в руку не брав. Просто втік пошвидше.
Володя вже не лізе між чужих стегон.
Не зійде з обраного шляху.
Вірності.
Переміг спокусу.
Піднімаються в номер.
“Коха, тебе чекає незабутня ніч!”
Роза повільно роздягається.
Куди поспішати?
Романтика, свічки, шовкові простирадла. Приторна задуха.
Йде в ванну.
Він вривається слідом, різко розвертає, гне її через холодний борт ванни.
Швидко одним рухом. Упором в холодний чавун.
Входить вмить.
Коліна її вовтузяться вологими кахлями. Дихає в шию: “Ти моя єдина.”
Роза собі: “Це пристрасть. Сила кохання”.
А в ліжку все звично.
Довго.
Дуже довго.
Зверху і знизу.
Спереду і ззаду.
З перервами.
Вона кінчає кілька разів.
Він відтягує свій єдиний фініш.
Як і було.
Без Симона в голові не завершує.
«Хоч не зраджує — і добре».
******
Сексу і справді більшає.
Те, що летіло в усіх, тепер в неї.
Володя щоразу вимагає:
то зміни зачіску,
то вдягни червоний пенюар, з бантами,
то роздряпай спину до крові.
Роза виконує.
Медовий же ж місяць.
Романтика.
“Хоч під інших не вкладає, щоб дивитися”. Роза того не любить.
******
ВДОМА
Ніч після змовницької сходки.
Володя п’яний від величі.
Герой революції.
Творець історії.
Обличчя пашіє, очі чорнішають.
Роза в мереживі.
Зустрічає коханого.
Ставай на коліна.
Тут. В коридорі.
Пряжка відблискує.
Ремінь розстібнуто.
Кохання стоїть міцно.
Вже не тисне.
Ось, Роза. Тримай.
— Доведи, що ти моя. Негайно.
Не верти головою.
Не думай.
Бери своє жіноче щастя.
Не вдавися.
Чим глибше, тим краще.
Повністю.
Працюй давай.
Тримай ритм.
Бо що з тебе ще взяти, жінко.
До політики ти не годна.
Роза ковтає липке приниження.
Хай.
Тільки б не пішов до інших.
Це ж все одно її чоловік.
То що тут такого.
А вона любов показує.
Якщо він хоче.
Тільки її.
III. КОЛИШНІЙ
Кінець серпня 1918 р.
перехр. Інститутської/Левашовської
Резиденція Гетьмана П. Скоропадського
Павло уткнувся очима в кришталь.
Слабкі відблиски на втомленому серпневому сонці.
Може, він не помітить.
Максим Славінський.
Підписав Угоду з Доном. Повернувся з дипмісії. Звітує.
Відправити б його у відставку. Але не зрозуміють.
Та і нема нікого на його місце.
Славінський крутив свою шарманку:
— Павле Петровичу, Ви тримаєте його як бранця. А він єдиний з 1916-го казав: Антанта переможе. І там… всі його пам'ятають, Ви це знаєте. Ви за це його перший раз садили.
Між ними масивний дубовий стіл. Ваза з трояндами. Попільниця. Штоф з водою. Дві склянки. Все кришталь.
Попільниця!
Це ідея. Запалив. Затягся. Підвів очі на Максима. Той в кріслі навпроти, нога на ногу. Чорний дорогий костюм в ледь помітну графітову смужку. Краватка темно-синя. Білий комір. Вузьке обличчя. Парфюм. Волосся ідеально вкладене. Вуса і борода під лінію.
Славінський тримався рівно. Тростина між пальців. Точений лакований набалдашник у формі лева.
Невже він не розуміє, наскільки огидний. Гетьман випустив дим. Глянув.
Ледве стримався, щоб не скривитися.
Робить вигляд.
Що Павло про нього не знає.
Брудний розпусник.
Unzuchtkerl. (нім. збоченець).
Але.
Щось не так.
За дипломатом поворушилася якась розмита тінь.
Максим нахиляється вперед:
— Ви посадили поміркованого соціаліста. Rara avis. (лат. рідкісну пташку). Єдиного. Серед всіх.
Тонкий палець в золотому персні.
Густосиній сапфір.
Стукає по дубовій столешні.
Глухий відгомін. Сапфіровий відблиск блимнув у кришталі кольором ночі.
— Своїми руками, пане Гетьмане, ви все віддали Винниченку. Вам же не треба пояснювати, що це за один. І до кого він бігає.
Павло придивився.
З невиразної тіні проступив Петлюра.
Нахабно.
Став над кріслом.
Поклав долоні Максиму на плечі.
Ні.
Павло не буде на це дивитися.
Перевів погляд на попільницю.
Однак і там цей Emporkömmling (нім. вискочка). Кривився з Гетьмана.
Дипломат продовжив, вуса розтяглися в подобу посмішки:
— Ви ж навіть обвинувачення не придумали. Німці підуть. Айхгорна вбили у вас під носом. Треба йти до Антанти. А ви томите за ґратами єдиного, хто з нею в контактах. Давно, глибоко і міцно.
На слові “міцно” Павло ледь втримався. Симон в попільниці реготав в увесь рот.
Аж кров на губі проступила.
Погляд на Славінського — цей Петлюра за ним в повний зріст. Стоїть впритул.