Глухий удар у стіну.
Чоловічий сміх. Володин.
Ще удар. Сильніше.
Гуп.
Пішло-поїхало.
Хрускіт ліжка.
Що тут скажеш?
Микита саме доробив сангрію.
Плечі напружуються.
Дурень.
Не зміг попередити.
Вчепився в того кавуна.
Роза сидить до стіни.
Очі порожні. Слухає.
Раз.
Ще раз.
І ще.
Її Володя. В іншій жінці.
Це не скінчиться.
Триватиме вічність.
Роза хапає ридикюль.
Підбори стукотять по паркету.
Пішла. Тихо.
Запах сангрії перетворюється на дух зради.
IV-IV. ДРУЖИНА
Микита сам.
Поруч сангрія. В глеку.
Гриз себе: нічого не вдіяв.
Стіл липкий від соку, розсипана м’ята. Мокра дощечка.
Ліжко досі ходить.
Казанова. Кончений.
Микита сперся на стіл. Затягся цигаркою. Абсурд якийсь.
Навіщо Володя вів сюди жінку? Де логіка?
Рипить. Досі.
Час гумовий.
Стукіт в двері.
Оля.
Валіза, пакунки.
Пожити. Тут безпечно. Не чіпатимуть. Симон у гетьмана за Микиту домовився.
На Олі скромна сукня.
Запилені черевички.
Там стихло.
Невже. Володя завершив?
Оля роздивляється. Тут ще не була.
Микиту знала поверхнево.
Побачила кавун, глечик, м’яту.
Посміхнулася.
Це для неї.
Микита мовчав. Прикусив губу.
Торкнувся глечика. Кивнув.
За стіною почалася друга серія. Після антракту.
IV- V. ГІТАРА
Оля ставить сумку біля дверей.
— Там … він? — вказує порухом голови на звуки пристрасті.
Микита киває.
За стіною рипить гучніше.
Ліжко стогне, виводить ритм.
Оля завмирає. Гидко.
Зранку від чоловіка, ніч з ним.
Потім день в справах.
Втомилася. Лікується.
Треба відпочити.
Микита зводить брови, дивиться на стіну.
Show must go on.
Кладе глечик на стіл.
Різко підводиться.
В коридорі серед рушниць хапає гітару.
Налаштовує струни.
Сідає.
Проводить пальцями по струнах — знайомий мотив.
Оля:
— Hej, sokoły?
— Вона сама, — Микита починає наспівувати низько, з хрипотою. Але чисто.
Оля вслухається, потім м’яко підхоплює приспів польською. Її голос легший, чистіший.
(Микита)
Гей десь там де чорні води,
Сів на коня козак молодий.
Плаче молода дівчина,
Їде козак з України.
(Оля)
Hej, hej, hej, sokoły!
Omijajcie góry, lasy, doly.
bis Dzwoń, dzwoń, dzwoń dzwoneczku,
Moj stepowy skowroneczku.
Moj stepowy dzwoń, dzwoń, dzwoń.
Дует накриває простір, стираючи удари й стогони за стіною.
IV-VI. ПІСЛЯ ПРИСТРАСТІ
Двері гепають.
Ввалюється Володя.
Сорочка розстебнута, чуб вологий.
Очі чорним вогнем.
Микита з гітарою, Оля — співають.
Музика зливається з кавуновим запахом, на зло тим ударам, що лунали кілька хвилин тому.
Володя завмер, криво всміхнувся.
Губи вологі, очі в’їдливі.
Погляд на Олю.
— Pani, a was nie pieprzą? Zazdrościcie?
(укр. Що, пані? Не їб#ть? Заздрите?)
Відповіді не чекав.
Грюкнув дверима.
Тиша.
У коридорі Оленка.
Бліда.
Вирвала.
Сльози течуть.
Спирається об стіну.
Зовсім мала.
Тремтить.
IV-VII. СПРАВЖНІ
Микита видихає, бере себе в руки.
— Нарешті нормально познайомлюся з вами, Pani Petlurowa.
— Давай на «ти», — поправляє вона. — Твоя сангрія краща, ніж усі симонові пляшки. Він пробує. А у тебе справжнє. Дуже смачно.
Микита розплився. Вус підкрутив.
Потім раптово серйознішає:
— Слухай. Він казав, ти все маєш запам'ятати. Сьогодні не готова?
Він нахиляється ближче:
— Завтра скажу. Про Білу Церкву, про Жовніра, про гроші. Хай відповідає. Через тебе.
Оля киває.
Микита нахилився ближче, очі темні, як яма:
— Кажи. Як цей придурок. Не отаман. Тіло. Чоловік.
Оля зітхнула:
— Вранці руки трусяться, коли не закурить. Плечі затерпають від писанини. Спина потім болить. Уночі зітхає, ніби гризе себе. Вкриваю його. Бо вічно розкуйовдиться.
— Тобі болить? — Микита був серйозний.
— Більше, ніж йому.
Він відкинувся, видихнув.
— Значить, справжня. Добре.
Вона нахилилась уперед, різко, очі-в-очі:
— А ти? Кинеш його?
Микита не відвів погляду:
— Я з ним із сімнадцяти. Знає мене краще мамки рідної. Бачили все один про одного. Пройшли крізь таке…. Тюрма — це квіточки. Він впаде — мене не стане.
Оля повільно кивнула.
— Тоді вірю.
Зайшла Оленка.
Обличчя біле, губи тремтять.
— Вибачте… — і зникла.
Микита сплюнув, поставив келих.
— Вагітна. Від мене. Симону казав.
Замовк. Вуса сіпнулися. Потім нахилився до Олі:
— Wolodia to pieprzony pies. Twój mąż jest na górze. Nad nim. Zawsze był i będzie.
(Володя — їб*ний кобель. Твій чоловік зверху. Над ним. Завжди був і буде.)
Губи Олі вигнулися:
— Він Pierdolony. (Пердолений.) Wiem. (Я знаю.)
Тиша розтяглась, густа й важка.