Стишилася.
Розплющує очі.
Дивлюся на неї, а в мене самого вже все стоїть, тягне в живіт. Вона нахиляється вперед:
— Симоне… а що ми робили?
— Те, що всі, — бурмочу. Маю план продовження. Ближче підсовуюсь, рукою тримаю її за талію.
Хитає головою:
— Ні. Хвиля ця. Що це?
— Тобто?
— Ну що це таке? Як називається?
Я завис. Виринув Микола зі своїми вічними жартами:
— Але ж тобі добре?
Розгублено всміхається:
— Я не знала, що так буває. І в книжках не пишуть… Чому?
Я зиркаю на неї:
— Бо половина шлюбів би розвалилася.
Ми обоє вибухаємо сміхом.
Мене рвало зсередини, в голові одне: диванчик. Стоячи в неї не вийде. Вона вже отримала перший раз — другий так не буде. Треба час і простір. Думав.
Вона зістрибнула, уперлася в мене животом. Перевірила, чи хочу її. Чи хочу взагалі жінку.
— А тепер справжня перездача.
Повела мене до диванчика. Сіла, розстібнулася, розпустила волосся.
— Симончику… тепер твоя черга. Як ти хочеш?
Мене прошибло від питання. Це ж через Максима. Думаю, боялася що полізу не туди.
Все одно, як.
Вона лягла. Я увійшов. Без зайвого. В неї знову все було.
Я рухався рівно, слухав її. І вчасно вийшов — не в неї.
Лежали поруч. Тісно. Я ледь не впав з того диванчика.
— Побачимось ще, — сказав я.
— Атож, — відповіла.
V-III. РІШЕННЯ
Липень 1908 р.
Київська квартира М. Славінського
Два тижні не бачились. Вона закривала справи. Я думав: не вдовольнив.
Спека. Стукіт у двері. Я голий, ледь встиг штани напнути.
Оля. Дивиться прямо.
— Можна?
Значить, я все зробив як треба.
Метнувся до шафки: витяг гренадин. Але треба був лід. Взяв миску, пішов на перший поверх. Зараз повернуся, і буде.
Приніс лід.
Олюня вже в самих лише панталонах, щоки горять, пляшка відкоркована, цмулила з горла.
Заявила:
— Зараз буде високе мистецтво. Ходімо в ванну.
Я стягнув штани, вона панталони. Прихопив стопки і пляшку. Миску Олюня урочисто несла сама.
— Буду малювати Клімта.
— А мені як холст виставити? — дивлюся на крижину в її руці.
— Сідай.
На кахлях. Голі. Сидимо навпроти.
Вікно прочинене, гаряче повітря колише фіранку.
Сьорбнули.
Торкається кригою, веде вниз по грудях.
Сіпаюсь, все тане і тече. Ще одна крижина вислизнула, брязнула об кахлі, розтанула в калюжі.
Сміється, намагається “малювати” якісь клімтівські кола, але крижини ковзають, моментально тануть. Вода розтікається.
Дупами в мокрому. Пасма її волосся липнуть до щік. Пляшка порожня.
— Олюню… ну годі…Давай в ліжко. Як нормальні люди.
Вона кинула крижину в миску, вся розпашіла, мокра, щаслива. Усміхнулась і простягнула мені руку.
В спальні. Я ліг на спину:
— Тепер ти зверху.
Вагалася. Спиртне вийшло.
Щось її гризло.
Нарешті сіла на мене. Спершу скуто, потім розслабилася. Далі її накрило.
Я дав їй впасти на груди, заспокоїтись. Після перевернув, увійшов зверху. Мав вийти вчасно.
Потім. Тиша. Закрила лице руками.
— Я… думала, тобі гидко. Я негарна. В мене кругла попа, живіт…
Знову згадав Миколу:
— Жінка без сраки — як село без церкви.
Здригнулася, розридалася мені на плечі. Пробило. По-польськи:
— Jaka ja głupia… яка ж я дурепа… до речі, якщо зійдемося, вивчи мою мову.
Я гладив її мокре волосся. Мови я вчу легко. Мене стискало всередині. Вперше за роки я хотів саме жінку. Всю.
Вона витерла очі, вляглась. А потім тихо:
— Скажи… ти чоловік. А тобі нормально, що я над тобою?
Я зиркнув. Дивлюся їй в очі й кажу:
— Чоловік головний не від того, як він злягається. Головне, щоб тримав все в своїх руках.
Бачив. Це зняло з неї якийсь камінь.
******
Вона мала їхати. В Москву.
В університет.
Я це знав від початку.
Тепер зрозумів, що вже прикіпів.
Не зможу без цієї білявої голови. Яка сміється й плаче як хоче. Вона мені потрібна.
Сказав їй прямо:
— Як будемо разом, у мене інших жінок не буде. І довгих походеньок.
Вона подивилась уважно:
— То значить, будуть короткі?
Промовчав.
Не хотів брехати.
******
Вокзал. День її від'їзду.
Сказав:
— Я вирішив.
Їду в Москву. Буду біля тебе. Хочеш, зійдемось одразу. Ні — просто зустрічатимемось, як тут, у Києві. Але я житиму в одному місті з тобою.
Її очі блиснули так, що всі слова стали зайві.
> МОНОГРАФІЯ. С. Петлюра після знайомства з О.Більською їде за нею в Москву, втрачаючи посади в Пітері і Києві. Переходить на різні роботи (бухгалтера і страховика). В Москві очолює укр. колонію (земляцтво).
О. Б. вчиться в університеті.
ЕПІЛОГ. КОХАННЯ
Вересень 1918р.
Костянтинівська військ. школа.
Б-р Л. Українки, 25