У цей момент час зупинився.
Йому посміхалися як державнику, а він уже бачив себе свідком некролога.
Келихи дзвеніли.
Останній тост.
Затемнення.
Червоний хідник у палаці в Києві. Тепер на ньому сидить опозиція.
> ПРИМІТКА. Українська делегація на чолі з Гетьманом стала останньою міждержавною місією, прийнятою Імперією Гогенцоллернів.
> СПОГАДИ П. СКОРОПАДСЬКОГО (1919, писав рос. мовою).:
В разговоре [з кайзером] я высказал мысль: царь может лишь тогда отказаться от власти, когда все средства уж исчерпаны. Моя фраза врезалась в голову императора. В ноябре он указывал на то, что не имеет права отрекаться и что на этом настаивал гетман.
II. КИЛИМ
5 жовтня 1918р.
перехр. Інститутської/Левашовської
Резиденція Гетьмана П. Скоропадського
II-I. АКТОРИ
Велика зала. Лакований паркет з мербау. Попередник, російський губернатор, знав толк в дереві.
Поздовжній дубовий стіл, важкий, темний. Мокрий чорний відблиск лаку. Стільці в оббивці з підлокітниками вздовж з обох боків. З торця крісло Гетьмана.
Кожен метр букети троянд, підперезані синьо-жовтим шовком. Кришталь із водою, срібло для попелу. Важкий оксамит на вікнах. Золоті китиці.
Театр влади.
Порожньо. Засідання зараз почнеться. Кілька дівчат розставляють склянки. І серветки.
Гетьман не хотів. Його змусили прийняти цих нікчем.
Переговори з опозицією.
Соціалісти всіх сортів.
— Sie müssen. Es braucht eine nationale Regierung. Mit diesem… wie heißt er noch… Petljura.
(нім. Ви мусите. Потрібен національний уряд. З цим… як його… Петлюрою.) —
Сказав генерал Гренер.
Йому не відмовляють.
Павло кивнув.
Список очікуваних гостей.
Будь їм неладно.
Винниченко — соціал-демократ.
Шаповал — соціал-революціонер.
Єфремов, Швець, Макаренко, Андрієвський (масовка).
Ще й Чикаленко, плюс кандидати на міністерські портфелі: Стебницький і Славінський.
“Полная деструкция”, підсумував Гетьман, зайшовши в свій кабінет перед зустріччю.
II-II. ПРЕЛЮДІЯ
Павло сіпнувся.
У його кабінеті, в кріслі відвідувача, сидів Максим Славінський. Впевнено, як удома.
Що собі дозволяє цей селюк з Київщини?
— Sans Symon, rien ne peut tenir. (фр. Без Симона нічого не втримати). Він краще, що зараз є. — сказав дипломат.
Брудний збоченець.
Павло стиснув губи.
Хотів відповісти, але в горлі застрягла тиша. В знервуванні Гетьман зовсім не міг українською. А лишатися спокійним поруч із цим [гетьманська цензура] він не міг.
За плечем Максима піднялася тінь Петлюри. Спокійна, нерухома.
Погляд просто в Гетьмана. В чорній вишиванці. З попелястим чубом.
Павло махнув головою.
Привид, зникни!
— Пойдемте, господин Славинский. Нас уже ждут. — відвернувся. Не хотів зустрітися очима з примарою.
Вийшли з кабінету.
II-III. ВХІД ДЕЛЕГАЦІЇ
Зала готова. Аромат троянд розтікається в повітрі.
Генерал Гренер сидить у торці столу, по праву руку від порожнього крісла Гетьмана. Влада.
Донцов збоку, під стіною, з блокнотом. Не за столом. Просто як свідок.
Двері тріщать. Репають.
Першими заходять Шаповал у сірому твідовому піджаку, волосся невкладене, чужий серед блиску;
далі Єфремов, Швець, Макаренко, Андрієвський — мов тло, рухливе, але без голосу.
Слідом Чикаленко поважно, за ним Стебницький.
Винниченко останнім. Домовився після засідання провести агітацію одній покоївці. Чорний костюм, білі манжети, золотий годинник.
Пауза.
Входить Гетьман. За ним Максим Славінський у строгому темно-синьому костюмі в клітинку.
Павло сідає поруч із Гренером.
Максим крайній в ряді.
А над ним знову привид Петлюри. В чорному. Сперся костяшками на стіл.
Крім видіння Симона, у Гетьмана була ще одна проблема.
Українською він так і не може вільно. Російською з цими клоунами небажано. Рідна французька буде образою для Гренера.
Тож німецька.
II-IV. ВИСТУПИ
Винниченко рветься перший. Театральний тон, пафос, б’є себе в груди:
— Прості люди чекають! Ми вимагаємо міністерства! Не допустимо засилля русні в уряді! Кабінет Української Держави має бути з українців!
Слова сиплються, як погана агітка. Павло скривився. Що той письменник знає. У росіян є досвід роботи “на великое государство”. Треба користуватися.
Шаповал мовчить. Ледь помітна посмішка. Він вже там, у Білій Церкві, з Євгеном. Цей фарс його не цікавить.
Єфремов говорить рівно, по-справжньому. Хоче порозуміння, хоче розширити представництво.
— Наше місце — не проти, а разом, — його голос звучить тверезо.
Останнім підводиться Максим.