— Україні потрібен національний уряд. І новий військовий міністр. Випустіть Петлюру. Негайно. І вирішуйте земельне питання.
Контраст із Володею ріже око.
Гетьман дивиться на Славінського.
Привид Петлюри мовчить. Але присутній.
Донцов тихо фіксує кожне слово.
Гренер — мовчазна залізна вісь, через яку всі репліки звучать німецькою.
II-V. ГЕТЬМАН
Гетьман сидів, слухав.
Перед очима крутився образ: що було б, якби Винниченко дорвався до його крісла силою.
Страшно.
У сто разів гірше, ніж Петлюра.
Хай навіть збоченець. Але поміркований.
Єфремов? Ще спокійніший. Але хто його знає в народі? Ніхто. Їхні імена для маси — порожній звук.
Павло записав:
Писатель = балаган и хаос.
Петлюра = шанс и твердость. Мерзость. Но умеренный.
Запис закінчився. Павло зрозумів. Краще він випустить його сам. Ніж німці. Або прості люди визволяти підуть.
Випустить.
Але…потім.
II-VI. РІШЕННЯ
Гетьман виголошує рішення:
— Alle Ihre Minister treten in die Regierung ein. Außer dem Kriegsminister.
(нім. Всі ваші міністри входять в уряд. Крім військового.)
Петлюру пока не выпускаю, он без портфеля.
У Шаповала сіпнулася губа. Ледь стримав сміх.
— Und was hat Sie so zum Lachen gebracht? (нім. А що вас так розсмішило), господин Шаповал? — Павло спитав спокійно, але так, щоб почули всі.
Микита відкинувся, чорні очі блиснули. Тон вдавано-покірний, з насмішкою:
— Ваша ясновельможносте, вибачте, я в вас сумнівався. Вже був думав, випустите. Sie verfolgen unbeirrt den Kurs zur Vernichtung des Staates. (нім. А ви міцно тримаєте курс на знищення держави).
І стукнув металевою набойкою чобіт по дорогущому лакованому паркету.
Зал на мить завмер. Володя розправив манжети й усміхнувся. Win-win: портфелі ближчі, Петлюра сидить. Це помітив навіть Павло.
Гренер випрямився ще дужче, Донцов занотував Шаповалову фразу в блокнот.
Гетьман відчув, як у грудях щось стислося. Він мовчав. Тиша в кімнаті стала важчою за будь-які слова.
II-VII. ФАТУМ
Павло ще раз глянув на Винниченка.
Порожнеча. Балаган.
Чорний костюм, біла сорочка.
Пінгвін із дитячої книжки англійською мовою, яку Павло читав своїм донькам.
Потім на Славінського.
Темно-синя тканина глушила світло і сиділа ідеально. Дипломат схилився над аркушем, дрібні рядки бігли рівно. Рука завмерла. Очі піднялися, зустріли Павлів погляд.
І тоді Гетьман побачив неможливе: позаду Максима Симон, охопив обличчя тому своїми тонкими пальцями, блимнула срібна обручка. А далі торкнувся його устами. Швидко, майже нечутно.
Ні-ні. Не подумайте.
Павло не такий. Він ніколи збоченнями не цікавився.
Не бачив, як воно відбувається.
Але не міг зупинити свою уяву.
Ці двоє чого тільки не виробляли.
Як гімнасти з шапіто.
Прямо тут.
На столі. На стільцях. Всюди.
При всіх.
Безсоромники.
Павлу не вистачало лексики, будь-якої з відомих йому мов.
Але він не міг відірвати погляд від Максима. З привидом. Павло намагався зрозуміти, хто командує.
“Они упивались сладостію взаимныхъ лобзаній, неистово стремясь къ вершинамъ божественнаго наслажденія…”
— згадалося Павлу з якоїсь книги з рожевими сердечками на обкладинці.
Від споглядання тих “лобзаній” Павлу стало зле.
Закляк. Очі округлилися.
Долоні стали мокрі.
Легка нудота.
О Господи!
Раптом хтось помітить?
Ні.
Не можна.
Струсив головою.
Застиг.
Всі в залі дивилися на нього.
Микита одразу зрозумів. Гетьман зараз бачив злягання свого дипломата і головного опозиціонера. Це було так смішно, що Микита ледве тримався, щоб не впасти під стіл.
Донцов теж просік: читав компромат. Йому не смішно. Гетьман не може відділити приватне від державного.
Решта не знали причини, але помітили дивне тремтіння його Ясновельможності.
Чикаленко, що мовчав весь час, пильно вглядався в очі Павлу.
Глухо.
На Гетьмана навалився фаталізм.
Збагнув: Симон його вже переміг.
Хоч і за ґратами.
І тільки з цим усвідомленням примара зникла.
Донцов для Телеграфної агенції:
«для більшого зближення між п. гетьманом та українським громадянством знайдено добрий ґрунт, і що таке зближення в недалекім часі здійсниться».
> ПРИМІТКА. Текст Д. Донцова подано дослівно.
> ПРИМІТКА 2. На той час в доступі були лише фотографії з оголеними людьми (обох статей), але без будь-якої взаємодії. Отже, уява Гетьмана не мала реальних прототипів. У 1910 р. 13 держав в Парижі підписали угоду про заборону видання та поширення порнографічних матеріалів.
II. МАЯЧНЯ
Гетьман не зрадив собі. Знову запізнився на пів життя.
Нарада відбулася 5 жовтня.
А Кабінет офіційно заступив у повноваження лише 24-го (на папері — 19-го).