Симон глянув холодно, зухвало:
— Сімейні розбірки. Не слухайте дурну бабу.
І пригладив рукою неслухняний чуб.
Вартові переглянулися, хмикнули, зачинили двері з гуркотом. Коридор знову став глухий.
З камери почувся один останній дикий зойк. Щось впало. І тиша.
III-III. ПЕРЕХІД
Довго. Мовчки.
Оля на тахті, на спині, коліна зігнуті, дихання повільно вирівнюється.
Симон накриває її ковдрою.
Сідає на стільці поруч, важко опершись ліктями об коліна.
Вона повернула голову до нього. Голос прозвучав рівно, без істерики, тихо:
— А якби справді ти мене вбивав?
Вони б не врятували. Жінка завжди дурепа. Зате ти в нас мужик. Ого-го.
Справжній курва отаман. Самець господи прости. А компромат перемогла жінка. — зітхнула.
Симон здригнувся.
Оля додала:
— Максим наче міністр. То зможе зайти до тебе.
Симон мовчав.
Думав.
Слова вдарили, наче ніж.
Він нахилився, стискаючи пальці докупи:
— Przepraszam. Zrobiłem z ciebie histeryczkę. Wystawiłem cię… (Пробач. Я зробив із тебе істеричку. Підставив…)
Тиша знову впала між ними, тільки стукіт води в рукомийці та шелест її дихання. Це все, щоб відбілити його образ.
III-IV. ВІДКАТ
Симон сів на край тахти. Довго мовчав, потім, стишуючи голос, спитав:
— Ну що мені зробити?
Нахилився, головою торкнувся ковдри, пригладив її зверху.
Оля різко потягнула його за вуха, примружилася вугликами:
— Co z ciebie wziąć (Що з тебе взяти)… Трахни мене, дурень. Я вже ж долікувалася.
Він слухняно ковзнув під ковдру. Її тіло здригнулося, вона заплющила очі. Глибоко зітхнула. Підтягнула ковдру до голови.
Вкрита тахта пішла горбами.
Контрнаратив запущено.
Завтра буде готова історія: «Петлюра бабу мордує».
Післязавтра — нова версія: «Баба сама верещить, бо дурна. Мужик розбереться».
А за тиждень з Печерської в’язниці вилізе новенький сюжет. З подробицями, усмішками, матюками, перебільшеннями, позами і анекдотами.
Плітка стане головною зброєю.
IV. НОВЕ ЖИТТЯ (Москва, 1908–1911)
Олі 23-26
Симону 29-32
IV-I. ПІД ОДНИМ ДАХОМ
Олі було двадцять три, і вперше вона жила з чоловіком.
До того самі гуртожитки, тісні квартири з подругами. А тепер — одна кімната на двох. З грубою і умивальником.
Москва дала Олі університет і роботу репетиторкою. Платили небагато, але вистачало на книги, папір, хліб. Усе інше на Симоні. Він тягнув дві роботи: бухгалтерія і страхова контора. Приходив виснажений, але не скаржився.
Заради життя з жінкою він відмовився від керівних посад, видавництв, грошей. Бо чоловік без родини неповноцінний. В його випадку такої жінки, яка прийняла б його з усіма потрохами, більше не буде. Заради неї вивчив польську.
Стіл, вузьке ліжко, дві лампи. Газета замість скатертини, вішалка, комод замість шафи. Увечері вона гріла йому чайник на загальній кухні і сиділа із конспектами.
Він діставав рахунки, щось підраховував, відкладав — і дивився на неї.
Олі було дивно, як він вмів однаково вправно писати обома руками. Вільно. Коли якою хотів.
Партія була десь далеко, натомість виринуло українське земляцтво в столиці жандармів.
Але в цих чотирьох стінах він був її.
Не романтична пригода, а просте спільне життя. Дрова, холодні ранки, його сорочки і шкарпетки.
Думала: “Може, так воно й має бути. Не виставка почуттів, а опора. Не блиск, а триматися разом”.
IV-II. Я ВСЕ ЗРОБИВ
Якось ввечері Оля схилилась над конспектами. Симон зняв окуляри, потер носа, видихнув:
— Для України я вже все зробив. Тепер поживу як усі.
Оля всміхнулася. А раптом.
Книжки, навчання, робота, вечері удвох. Іноді театр. Коли є гроші.
Але ні: самообман.
Його знову тягтиме: земляцтво, гуртки, не дай боже, ще партія з соціалістами. Він же не зможе. Тут. У спокої.
Поклала руку йому на зап’ясток.
— Для себе зроби. Albo chociaż dla mnie (Або хоча б для мене).
Симон глянув уважно, ніби вперше збагнув, що “усе зробив” ще не значить “усе почав”.
IV-III. ПОХОДЕНЬКИ
Максим часто приїздив у Москву. Лишався в них на ніч. Привозив подарунки.
Оля тоді лягала на їхньому ліжку, Максим з нею, і вони всю ніч торохтіли. Сміялися. Досі були кращими друзями.
А Симон витягав розкладачку і тулив її до стіни. З Максимом все давно минуло.
В тих стосунках у Симона був інший рівень життя, квартири в Пітері і Києві. Посади. Зараз темна цокольна кімната, тіснота, холод.
Оля дивилася на розкладачку. На свого чоловіка. Знала, що вони і це переживуть.
Іноді Симон зникав на вечір чи ніч:
це могли бути земляцькі зустрічі з обговореннями і алкоголем.
Але крім цього бували ще чоловічі “походи”, “гульки”. Оля так і не придумала, як це правильно назвати.