Поряд жінка. Спить на животі, рука на Євгені, тіло блищить від поту. Півпорожні пляшки з шампанським на столі. Попільниця повна. Стрілецька форма рівненько повішана на фотелі.
Двері рипнули. Без стуку.
На порозі офіцер, років 35. Гарний. Вуса закручені, штані розстебнуті, сорочка розхристана, чоботи ідеально блищать. Один кут заправлений. Підходить до Євгена. Дивиться на тіло. Кривиться. Хлопає конвертом по щоці. Чисті манжети. Дорогі запонки. Блискає каблучка з рубіном.
Євген не реагує.
— Передали. Твої. Вставай, — каже і б’є Євгена вже долонею по обличчю. Той розплющує очі.
У дверях жінка. В дорогій сукні, ліф розстібнутий, оголені випнуті груди. Золотий хрестик між них.
Хапає офіцера за пах, лізе всередину штанів.
— Петре, я тебе люблю. Ще є час повторити. Але. Не вернешся — буде інший.
Офіцер регоче, шаркає, демонстративно заціловує дамі ручку від долоні до ліктя і кланяється галантно. Зникають.
Євген кліпає. Темно.
Не вдягається.
Розриває конверт ножем. Сідає до тумби під лампу.
Читає.
Сіпається.
Протирає очі і ще раз читає.
— Холєра! — видихає. — Оце відпочив.
Кидає гроші на стіл, натягає штани, застібає форму. Вривається в сусідній номер.
Люкс. Запах жіночих парфумів.
Лілеї в кришталі. Навпроти ліжка громадне дзеркало. Дивитися на красу кохання.
Шовкові подушки. Чорна постіль.
Євген такого не підтримував.
Офіцер оголений на ліжку відбиває ритм. Голова мокра. Жінка під ним. Коліна йому на плечах. Сітчасті панчохи з коронками. Червоні лаковані мешти підстрибують в такт.
— Йолопи Симона в список штаба не включили. Я їду на Київ. Зараз.
Офіцер обернувся. Сумно зітхнув.
Струсив з себе її коліна. Вийшов з жінки.
Сів на ліжку. Запиханий від кохання.
Без сорому.
Коліна в різні боки.
Дивись, Євгене, на чоловіче вологе збуджене єство.
Усміхається. Підкручує пальцями вуса.
Тягнеться до тумби.
Бере цигарку, запалює.
Мружиться.
— Ну то й що, — Затягується.
— Петлюра… Він ніхто… Скажуть воювати — все зроблю… Я зайнятий.
Жінка піднімається на ліктях, щось сьорбає з пляшки. Ковтає цукерку з вази. Вустами піднімає єство коханця, яке вже трохи підупало від розмови.
Офіцер відсувається трохи.
Поцілунки в її перса. Раз - два.
Її стегна в боки. Три - чотири.
Себе в її лоно. П'ять!
Рукою допомогти знайти вірний шлях. Є!
Що ти там бубниш, Євгене?
Який в біса Петлюра?
Хіба не бачиш?
Тобі треба, ти і їдь.
Антракт скінчився. Кохання відновилося.
Євген стоїть, мов обпечений.
Іде. Вже до себе, тихо:
— Ти нічого не зрозумів, Болбочан.
Двері м’яко клацають.
******
Поїзд на Київ.
Євген вдесяте перечитує записку.
Від Мельника.
Цієї ночі була таємна нарада. В Києві. Ми поїхали замість тебе, я і Черник.
Вирішували, що робити, коли гетьман зрадить з москалями.
Були всі. Крім тебе. Навіть генерал Осецький.
Складали список штабу повстання.
Стрільці будуть головною силою. Ти в штабі.
Шаповал включив Симона. Але поїхав. В лікарню до жінки.
Винниченко Петлюру викреслив.
Сказав, хай спершу вийде.
Ти маєш бути тут.
Ми з Черником думаємо, що його вбили.
Йди до гетьмана.
Ще й у Львові неясно.
Їдь. Буде Стрілецька Рада.
> ПРИМІТКА. Загадкою лишається, як Є.Коновалець так швидко зміг дістатися Києва з Харкова, куди він поїхав у “відпустку”. Туди ж в ті дні приїхав П. Болбочан.
I-III. ПОВЕРНЕННЯ
30 жовтня 1918 р, пізній вечір.
Біла Церква
Бараки поряд Горбатого мосту
Євген домчав.
Ввечері був на місці.
Мельник доповів: все, як було.
Євген підвівся. Засунув руки в кишені.
Сказав: до гетьмана.
Розібратися.
І знайти Симона.
Не показувати нікому, що стрільці проти Скоропадського.
Не розкриватися.
— Ми будемо вірні гетьману, — сказав Євген, — якщо він боронитиме самостійну Україну. Як ні, то ми самі розберемось.
Усі кивнули.
Чекати. Тихо готуватися.
І без Петлюри в штабі — не приєднуватися до Винниченка.
> МОНОГРАФІЯ. Стрілецька рада погодилася взяти участь у повстанні, якщо таке буде, тільки за умови включення в штаб С. Петлюри.
I-IV. ГЕТЬМАН
1–5 листопада 1918 р.
Біла Церква — Київ, Резиденція Гетьмана
Євген щодня їздив в палац на Липках.
До гетьмана як на муштру.
“Дозвольте стрільцям повернутись у столицю”.
Гетьман тричі погоджував. І тричі скасовував.
1-го, 4-го, 5-го.
Не смішно.
Павло бачив у Коновальці Петлюру.
Водночас Скоропадський грав на іншій дошці: Москва. Дон. Армія Юга Россіі.