Важкі двері розходяться зі стогоном.
Вартовий. В царській формі: кітель і кашкет. Високий, тхне потом. Кланяється. Голос плаский, винуватий:
— Простите, господа хорошие… мы не знали... Предписано по нему, держать как всех. В обезьянник. Чтоб помучился.
В камеру зайшли двоє.
Андрій В’язлов — у дорогому пальті, з перснем. Міністр юстиції.
І Максим — у бездоганному костюмі, циліндр у руці. Міністр праці.
Спокійний. Рівний.
В’язлов іде першим.
У камері вогко, холодно, тісно. Світло тьмяне.
Повітря густе від аміаку.
Туалет діркою в підлозі. Без загородок. Знущання. Одному щоб було соромно, а всі решта хай вдихають.
Люди сидять щільно, як горобці на жердині, відвертають голови.
Завмерли.
В кутку, на підлозі, ВІН.
Матрац розірваний, солома злиплась.
Тіло лежить боком. Обличчям до стіни. Не реагує. Сорочка зсунута, хребці видно. Груба протерта вовняна ковдра збоку валяється.
Між лопаток рубець, наче від гака. Давній. Темний.
Синці.
В’язлов прикриває рот, хрипко зітхає:
— Господи...
І виходить. Не витримує смороду. Закриває ніс хустинкою.
Максим лишається.
Стоїть мовчки.
Входив уже з таблеткою між двох пальців — морфій. Знав, що може знадобитись.
Опускається на коліна просто в багно.
У своєму ідеальному костюмі.
Циліндр ставить на рваний смердючий матрас.
Вартовий кліпає, не вірить очам.
Проводить рукою по мокрій липкій спині. Гаряча.
Пальці натрапляють на шрам. Той самий. Максим відразу, як його побачив, зрозумів: жар, гарячка. Цей рубець завжди темнішає від високої температури.
У Максима все стислося від болю всередині. Але показувати не можна.
Симон поворушився.
Очі розплющуються, але фокус не тримається.
Максим нахилився ближче. Торкається обличчя.
Впізнає. Нарешті.
Губи розтріскані, але голос ще є. Ледь чутно:
— Дай…
Вартовий з-за спини обережно:
— Не гневайтесь, господин начальник… пожалейте…исправимся…
Максим не відповідає.
Приставляє пальці до Симонових губ. Вправляє таблетку.
Максим пам’ятає кожну цяточку на ньому. Досі. Через стільки років. І зараз це тіло тримають, як вшивого пса. За те, що не ховався від Гетьмана. І дав себе ув'язнити.
Щоб інші готувалися.
Інші…
Вони мали прийти втрьох.
Міністри і очільник опозиції: Максим пропонував Винниченку приєднатися.
Той відмовився. “Бо він мені ніхто”. Максим знизав плечами. До чого це зараз.
Тож їх тут два міністри.
Ковтай.
Максим притримував Симону голову. Щоб пройшла пігулка.
Той ледве дихає. Все.
Пальці трохи затримуються. На мить. Ніхто нічого не бачив.
Зеки бояться навіть глянути. Щоб раптом нічого не вийшло.
Максим поправляє ковдру, закриває груди.
Пальцями торкається розпеченого чола, відводить пасмо сірого волосся.
Тихо, тільки для нього:
— Je vais le tuer. Le hetman. Ça n'arrivera plus. (фр. Я його вб'ю. Гетьмана. Більше так не буде.)
Вартовий шаркає ногою:
— Я... я доложу начальству, господин министр... не сердитесь...
Максим повільно підводиться.
Розправляє комір, не витирає бруду з колін.
Кулаки стис до білих костяшок. Сховав в кишені. Не можна. Взагалі нічого не можна показувати.
Тим самим рівним тоном, ніби читає вирок, каже російською:
— Если с ним что-нибудь случится — я тебе пальцами глаза выдавлю и в жопу твою вставлю. Про х#й свой можешь забыть. Сцать будешь через трубочку. Понял?
Пауза, Максим придивився на інших вартових, які з цікавістю зазирали крізь двері, і додав:
— И девочек твоих тоже улучшу. А то им скучно, подглядуют.
Вартовий блідне, киває, притискає кашкет до грудей. Чоловіки в коридорі різко зникають. Максим дивиться на нього ще мить — і відвертається.
Повертається до Симона, нахиляється востаннє, шепоче ледь чутно:
— Tiens bon… encore un peu. (фр. Тримайся…ще трошки)
І виходить.
В коридорі В'язлов віддає розпорядження:
— Что ж вы творите, суки.
Он без статьи.
Перевести в комнату охраны.
Лучшее питание и душ.
Доктора приставить. Надо — так и двух.
И телефон.
Жену пускать.
Начинайте уже сейчас его жопу лизать, тренируйтесь.
> МОНОГРАФІЯ.
А. В'язлов за кілька днів починає процедуру звільнення С. Петлюри.
За тиждень видає наказ.
Це його останній документ на посаді міністра гетьмана.
За звільнення С.П. позбавлений посади. Арештований. Сидів в Лук'янівці.
Через місяць його випустив С.П., член Директорії УНР.
В'язлов спілкувався з Чикаленком.
## #34. Воля
ПРОЛОГ
Січень 1904 р.
С.-Петербург
Ресторан «Европа»
Дим стелився сивим шаром. Людей в залі набилося, що зерня в гарбузі. Гомін. Брязкіт посуду. Запах кухні. В кутку музика з гітарою бубнить італійською.