Задумується, питає:
— Їсти будеш? Є сало з дому. І сухарі до чаю. — буденно, як господар.
## #35. Директорія
ПРОЛОГ. ПОПЕРЕДНІЙ СЕЗОН
1900 р.
Полтавська Семінарія
Будівля кипіла що той казан. Мало пілястри не репали. Хлопці літали з ганчірками, пересували парти, хтось везяв мастикою по підлозі.
Ректор погладжував бороду:
— Така честь.
Колишній наш викладач, нині письменник і лінгвіст — пан Левицький, Іван Нечуй-Левицький, подарує нам лекцію про слов’янські мови.
Хлопці чекали. Сам Нечуй. У них.
******
Важкі кроки по паркету.
Пан Левицький мав років 60. Сивий, сухий, у доброму сюртуку, з важкими повіками й уважним, втомленим поглядом.
Прийшов трохи раніше.
У залі — порожньо.
Лише один хлопець.
Худий.
Чорна ряса. Білявий чубчик.
Погляд без страху.
Левицький зупинився біля кафедри:
— А де слухачі?
— Не знаю, — одказав хлопець. — Може, пішли шукати когось живішого.
Професор звів брови.
— Пане, ви наш кумир. Розкажіть не про всі слов’янські мови, а про українську.
Тиша, як лезо. Левицький клацнув нігтем по склянці, поставив на стіл теку:
— Що ж про неї розповідати… забруднена, зіпсована галицизмами. Як ваша, юначе. Москалі її не визнають як окрему мову.
******
Набилася повна зала. Професор злякався навіть шурхнути про українську.
Вів лекцію російською.
Щоб без наслідків.
Це не потрібно.
Лекція тяглася.
Довго.
Всі шкребли перами. Лише одна голова з попелястим чубчиком не зводила очей з професора.
Виступ вже котився до завершення.
Хлопець підвівся.
Почав аплодувати.
Гучно. Позірськи.
Плескав над головою.
Збив професора.
Усміхнувся кутиками губ:
— То що? Мова недороблена? Засмічена? Ким? Франком? Вона дихає, пульсує. Росте, бере в себе і з Галичини, і з Полтавщини. Це ж добре, професоре. Вона подвійна. Через те — сильна.
— Та ви, юначе, ще почніть захищати того Грушевського. З його збоченою мовою! Галицька — важка й нечиста! — вибухнув Левицький.
— Я викладаю двадцять років! Може, ви вважаєте, що галицька така ж українська, як наша?
Хлопець не підвищує голосу:
— Ви взагалі тягли царську московську мову. Чужу. Наша, жива, завжди нечиста. І так. Галицька не менша українська, ніж полтавська!
Левицький червоніє, робить кілька кроків до дверей, раптом дістає бльокнот і олівець:
— Як вас звати?
— Петлюра, — відповідає той. — Симон Петлюра.
Професор кидає колючий погляд. Виходить.
Хлопець залишається.
******
Київ
30 березня 1918.
Дегтярівські богадільні (дім пристарілих, Лук'янівка).
Кімната для самотніх старих.
Пляшка з тухлою водою. Брудне вікно, ледь ллється світло.
На панцирному ліжку сухий дід під ковдрою. Стирчить гіпс. Переламана нога.
Двері риплять.
На порозі русявий чоловік у цивільному, обличчя вузьке, очі спокійні.
Сідає на край ліжка. Нахиляється до старого.
— Пам’ятаєте мене, професоре? Петлюра… Ви ж мене в 12му згадали в книзі. Як буйного невігласа.
Старий розплющує очі, дихає посвистом, щось бубнить, губи ворушаться.
— Ви десятиліттями насаджували російську мову. Смішно. Але я зробив все. Щоб вас пам'ятали за “Кайдашеву сім’ю”.
Пауза. Симон поправляє ковдру.
— Решта не важливо.
Виходить.
В кімнату тягне димний солодкий дух весни.
> ПРИМІТКА. Це правда. І. Левицький викладав рос. мову (в Полт. семінарії, Польщі, Кишиневі). Був рупором русифікації. Боровся з галицизмами.
С. Петлюра згаданий в “Кривому дзеркалі української мови” (1912) за небезпечну мовну подвійність (3 рази).
В цій праці поруч стоять імена Петлюри, Винниченка і Грушевського.
Весь 1917р. Левицький жив за рахунок гонорару (багатотомник видали з санкції С. Єфремова і С. Петлюри).
Помер 2.4.1918р. Похований за кошти М. Грушевського і С. Петлюри.
> Ю. ШЕВЕЛЬОВ, “ВПЛИВ ГАЛИЧИНИ”: Царизм забороною друку укр.мовою переніс наше друкарство у Львів, цим посилив насичення літературної мови галицизмами.
I. ШОУРАНЕР
12 листопада 1918 р., після 14.00
Палац губернатора, Печерськ
Резиденція Гетьмана
Оля лишилася десь там, на мармурових сходинках. З суничним запахом і теплими обіймами. Вона все зрозуміла. Чоловік сказав їхати до малої. В Чехію. Значить, так треба. Тут скоро земля горітиме.
Спина зараз лусне.
Коридори блищать. Паркет що глянець. Нарешті, вбиральня. Дзеркала від підлоги. Парфуми і дезінфекція.
Швидко. Струмінь. Холодна вода.
Таблетки.
Кілька одразу.
Запити. Прямо з умивальника.
Нема часу.
Позаду знайомий голос.
— Досі. Toujours tes pilules, hein ? Où tu les planques cette fois ?