Біла Церква.
Симону одне муляло: галицька делегація. Назарук і адвокат Шухевич. Жили тут. Сподівалися забрати земляків додому.
Підійшов тихо. Вітання малому Роману. Від Петлюри і Чикаленка. Але ближче до справи.
“Валіть звідси. Ваша черга буде потім. Не тепер”.
І додав:
“Як буде треба, віддам своє життя за Галичину”.
Поле зачищено.
Попереду бій.
За владу.
III. РЕЖИСЕР
Ніч 12/13 листопада 1918 р.
Київ.
Олександрівська лікарня.
Печерськ, Шовковична, 39/1
Гінекологія. Окрема палата.
Оленка тут давно. Лягла на збереження, а схопила пневмонію.
У палаті тиша, тільки кроки по плитці.
Оленка бліда, дихає важко, шкіра гаряча. Поруч на стільці Микита Шаповал. Дивиться не на свою жінку, а у вікно, на ліхтар.
Встає.
Виходить у коридор.
Кабінет лікаря. Таємний Микитин штаб. Тут тепло. Стіл в паперах: шифри, відомості, плани рухів, перелік станцій. Сідає. Починає роботу.
Молодий лікар, років 30, стоїть над ним, тримає каву. Пожовклий халат. Манжет зі слідами від застарілої крові. Срібний годинник на ланцюжку.
Посміхається.
Світло лампи між ними — не лікарняне, домашнє.
Микита дописує, притримує аркуш.
Лікар нахиляється ближче, шепоче:
— Знову те саме. Тримай. Хоч кави напийся. Ти ж не їв нічого. Тільки димиш. А як ти спиш?
Ти ж в два рази більше цієї кушетки!
Микита усміхається сухо, не підводячи очей:
— Що б я без тебе робив.
Лікар щось хоче сказати. Імовірно, вколоти. Але стримується. Поправляє комір Микиті. Розстібає верхній ґудзик. Ніби випадково, але надто повільно.
Микита цілує його долоню з внутрішнього боку. Кривить вуса. Рука пахне спиртом.
Висьорбує каву з чашки. Ставить чашку на підлогу в куток..
— Дякую тобі. І за мою. І за оце.
(Обводить рукою свій таємний кабінет).
— Ті двоє придурків доконають мене, їй-Богу. Завтрашнє пережити…
Тиша.
Кашляє хтось із пацієнток.
Лікар знімає годинник із шиї. Дивиться на циферблат. Все. Чергування закінчено.
Провертає ключ у дверях. Блискає обручка.
Під вікнами гуркоче: перший поверх. Підвезли чергових, стукають ноші, грюкають дверцята екіпажів, чути крики. Все чутно.
Микита підводить очі.
Синхронно гасить настільну лампу.
Темрява.
Лишаються тільки дві цятки — тлілі недопалки в попільниці.
І спалахи світла за шклом.
Лікар вертається до Шаповала. Торкається обличчя Микити.
Навіть цього ніхто не має бачити і знати.
А того, що буде зараз, — то й поготів.
IV. АНТАГОНІСТ
13 листопада 1918 р., після 9 ранку
Палац губернатора, Печерськ
Резиденція Гетьмана
Останній день коаліційного уряду.
Автокефалія.
Мала бути підписана Гетьманом. Закон підготували, підпис Максима теж там.
Але ні.
Злякався гніву російського патріарха.
А ще більше — Антона Денікіна.
Так і лишився текст без консумації.
Другий документ.
Розпуск коаліційного уряду.
А це вже не страшно.
Павло видихає з полегшенням:
— С завтрашнего дня, четырнадцатого ноября, вступает в действие новый Совет Министров.
Премьер Гербель. Человек благонадёжный, русский до костей.
Опытный чиновник, в дружбе с генералом Деникиным.
Русское офицерство пойдёт за ним, ибо только через воссоздание единой и неделимой России возможен порядок и спасение Отечества.
(рос. Відзавтра, 14 листопада — стуліть свої українські пельки. Навіть ширму з п’яти портфелів я приберу. Новий уряд з коханими москалями. Денікін схвалив кандидатів. Російські офіцери в захваті.)
Максим чує безодню.
Годинник цокає, ніби хтось відраховує решту годин влади.
Збоку перегортають папку:
— Конгрес УНС також заборонено.
Рішення одностайне. П’ятеро з опозиції — утрималися.
Краще він поки Олю відвезе до Чехії. А там видно буде.
> ПІДРУЧНИК Історія України, 10 клас:
12 листопада Гетьман здійснив одвічну мрію всього українського народу. Підписав закон про незалежність Укр. Церкви.
> МОНОГРАФІЯ. Гетьман не наважився поставити підпис. Законопроєкт Лотоцького, підписаний міністрами, так і лишився без підпису.
В січні 1919р. закон про Автокефалію підписала Директорія.
Петлюра не злякався російських церковних ієрархів.
V. ЕКШН-КОМАНДА
Збір республіканців.
Коли
13 листопада 1918 р.
Час: Вечір (з 20:00 до 22:00 приблизно)
Де
Бібіковський б-р (нині Шевченка), 34. Будинок Міністерства шляхів.
Колишнє майно Терещенків. Міністр закордонних справ росії і Член Директорії П'ятьох, Михайло Терещенко, виріс прямо в цих кімнатах.
Співпадіння?
******
Чому тут
Зійшлося все.
Лояльний міністр шляхів Бутенко, начальник департаменту Андрій Макаренко з власним кабінетом і ключами.