Володя відчуває, як під шкірою щось розгортається. Сором чи полегшення, змішане з гіркотою. Він сідає вище. Дивиться на руки. Один палець у чорнилі.
На ліжку аркуші лежать, як свідки: жодних змін у світі не буде. Крім того, що в нього буде посада без влади.
Приниження, назване обов’язком і повноваженнями.
За вікном осіння мрячка.
Симон зупиняється біля дверей.
З кишені витягає ключ, нанизаний на середній палець.
Поворот голови через плече — як звичка, не як прощання.
— Зробиш усе як треба —
тоді і буде тобі… щастя.
Пауза.
Погляд ковзає десь вище плеча, ніби на порожнє місце за ним.
— А поки… готуй промову.
(Регоче)
— А то раптом не виберуть.
(Регіт стає нестерпним).
Кидок голови — короткий, як знак “виконуй”.
Двері риплять.
Володя не поворухнувся.
Фраза зависає в повітрі, як наказ.
Як треба.
Щастя.
******
Двері зачиняються.
У кімнаті зависає тиша, тільки дощ стукає по даху.
Повітря густе, нерухоме, наче в закоркованій банці.
Володя стоїть посеред мансарди.
Дивиться на ліжко, на аркуші, на чорнило, яке ще блищить.
Це ті самі промови, що він писав сьогодні вранці — на збори, на обрання, на новий етап.
Фрази про демократію, волю, людську гідність.
Тепер вони виглядають смішно.
Усе вже вирішено.
Він — лице влади.
Яка і є Симоном.
Пальці беруть верхній аркуш.
Виборча промова.
Тонкий звук розриву — як вдих.
Ще один.
Іще.
Чорнила кришаться на пальцях.
Аркуші падають на підлогу, мов пір’я з убитого птаха.
— Нахрена весь цей фарс…
Тиша розтягується.
Світло блякне.
Руки зависають у повітрі, ніби ще хочуть щось утримати, та вже пізно.
Кімната спорожніє.
Тепер вона належить не йому, а тому, хто щойно вийшов.
І навіть тиша дихає Симоновим голосом.
> ПРИМІТКА. Чи не єдиний раз в своїх рядках В. Винниченко говорив правду.
“Обирали Директорію дві людини”.
Саме тому в його спогадах жодної конкретики про хід засідання немає. На відміну від “євангелій” від Шаповала і ше трьох учасників подій.
[*Правда цими 2 він визначає себе і Шаповала, але це вже творче бачення. Володя і так був гранично чесний]
## #36. Дорога
ПРОЛОГ. LA HAUTE SOCIÉTÉ
1901 - 1902 р.
Володі 20-22 роки.
Київ.
1. ПРИЇЗД. ТРАВЕНЬ 1901
Залізничний вокзал
Темний, дощовий ранок. Вихідний. Порожньо. Пара, дим від вугілля. Мовчазні сірі стіни вокзалу. Кілька жебраків.
Потяг “Херсон — Київ”.
Скрегіт. Клацання. Рипіння. Стоп. Іскри.
Глухий видих. Тиша.
Повітове місто Єлисаветград лишилося далеко. Володя сподівався, що назавжди. Попереду нове життя.
Шкіряна валіза з металевими кутами, начищена до блиску. Сорочки, піджак, зошити, книжки, метрика з гімназії, рукопис ненадісланого оповідання. Модні черевики.
******
Єлисаветград
— Дякувати Боже, Володя, ти закинув своє малювання…ім-пре-сі-о-нізм. Тьху. Вимовляти соромно. Може, з мого сина ще буде нормальний чоловік. Звільню одну квартиру біля Володимирської. Житимеш поруч з Університетом. Вивчишся на юриста. Знайдеш жінку. Лишишся в Києві. Люди поважатимуть.
Батько-буржуа вже прикидав, який із трьох київських будинків — тих, що зараз під здачу, — підготувати для єдиного спадкоємця.
Так, щоб жінку вселити. А там діточки посипляться, все як годиться. І жити за ренту і гонорар. Не перерветься рід Кирила Васильовича Винниченка.
Але Володя відмовився.
Тільки гуртожиток. Ближче до “пролетаріату”.
Маман перед від’їздом влаштувала свято у своєму отелі. Пустила сльозу.
Столи з білими скатерками, шампанське, музика, зведені брати з усіх її шлюбів. З жінками і дітьми.
Підсунула своєму хлопчику “на доріжку” кращу зі своїх дівчат. Молочну, кілька місяців від пологів, в ластовинні, з якогось ближчого села, ще не потерту клієнтами. Без зарази.
Володя посміхнувся. Він їде не за плоттю, а за сенсом. Це продається значно дорожче. І купується важче. Але від шльондри не відмовився, чого добру пропадати. Взяв пошвидше.
В Києві він від усіх ховатиме, що є сином рантьє і отельєрки. Напозір гратиме селянського сина.
******
Університет Св. Володимира. Юридичний факультет
У гуртожитку тхне латиною і чужими амбіціями.
Хлопці чубляться. Про соціалізм, землю, націоналізм, хоч би що то не значило.
Володя про інше. Стане зіркою на літературному олімпі.
Час є.
Дівки його люблять. Знайде якусь. Або в іншого забере. Зробить так, що будь-яка забуде, як її звуть. Володя вміє. Недарма С. навчив його, що все починається з ліжка.