Дим вертикально.
Ніби справді щасливий.
Всі кивають:
“Кращий товариш! Ото підтримка!”
Нема що казати.
Я сів в калюжу. Слова плуталися, як волосся у моєї нової кухарки.
Але і цього йому було замало.
Після моєї ганьби він піднявся і почав аплодували, вимахуючи своєю пустою макітрою.
Плескав, піднявши. А всі за ним.
Загнали мою ганьбу чорним брудом під нігті.
Одразу після мене він.
Підвівся без поспіху.
Його виступ тривав вічність.
Хвилини три.
“Газета — не катарсис. Це зброя. І я знаю, як її тримати.”
Його голос був рівний.
Впевнений.
Спокійний.
Він міг би ним сказати «передайте сіль».
Зала кінчила оплесками.
Захлинулася хвилею щастя.
Голоси гуділи. Мене вже не існувало.
Я письменник. Творець
А він хто?
Чикаленко влаштував керувати.
Редакцією.
Теж мені. Заслуга.
Що він може?
Організувати толпу ідіотів хто завгодно може. Або публікувати те, що вже тобі дали.
Скласти план номера?
Роздати теми?
Дати по шиї ледарям, щоб подалися вчасно.
Слідкувати, щоб писали якісно. Все перевірити.
Ну це ж не творчість. Це не письменництво. Низька халтура.
А оці його огляди критичні.
На літературу чи театр. Це ж низько. Це ж не творчість навіть.
Описати чуже. Теж мені.
Я б теж міг керувати тою конторою у Чикаленка. Але я сам не захотів.
А цей виродок проліз.
Зараз десь випинається.
Вже уявляє себе переможцем, в Пітері. В видавництві.
******
Всі розійшлися. Я лишився.
Сидів.
Курив.
Доторк по спині. Гарячий але мене вдарило холодом.
— Пішли, — цей голос.
Я підвівся.
Куди — не мало значення.
Я готувався.
> ПРИМІТКА. Винниченка не обрали через відсутність менеджерського досвіду, який у 27-річного Петлюри вже був 1.5 роки у Чикаленка.
III. ЙОГО ХАТА
До нього.
Двері клацнули за спиною, і в кімнаті стало тихо, як під водою.
Симон не зупинився. Пройшов повз мене тріскаючим паркетом, зачепив, я відсахнувся.
Він кинув на хідник піджак, розщіпнув верхній ґудзик сорочки.
— Я хочу чаю. А ти?
Його голос був нейтральний. Ні теплоти, ні холоду. Просто факт.
Він зник у кухні. Я залишився.
В коридорі чоловіче взуття. Навіщо йому стільки пар? Красується.
Кімната. Кабінет. Невеличка. Впорядкована.
Стіл чистий. Папери в теці
Книжки на полицях розставлені за темами.
Підручники з риторики — старі, мабуть ще минулого століття.
Фройд — в оригіналі.
Німецькі поети.
Якісь п'єси.
Щось з історії музики.
Ніде зайвого клаптика. Все чисто.
Хіба чашка. З квіткою.
Перед всіми іншими книгами оця.
Гейнріх Гейне. Книга пісень.
Переклад українською.
Леся Українка і М. Стависький. Львів 1903.
Витяг. Розгорнув.
> З тобою ми вдвох не зітхали,
Ніколи не плакали ми;
Той сум, оті тяжкі зітхання
Прийшли́ до нас зго́дом сами́.
М. С.
Книга підписана авторкою.
“від Лариси. Читай і згадуй”.
Цікаво, як цей йолоп очкастий здобув такий екземпляр.
Не розумію я цієї поезії. Про що це. Зітхали ви чи не зітхали — кому яка, в біса, справа до вас?
Між сторінками — театральний квиток. Театр Соловцова, “Флорія Тоска”, партер, другий ряд.
Софа вузька застелена охайно. Не ліжко. Воно в іншій кімнаті. Це щоб читати чи гостей приймати.
Я — гість.
На підвіконні пляшка.
Бехеровка. Дві стопки.
І ще кухоль. Чорний. Без візерунків. З вензелем m. З малої букви.
Фотографія якоїсь блондинки в рамці.
Прямо тут.
Її крутили і дивилися. Не повісили на стіну.
Я вже здогадуюсь.
Коханка.
Любить накотити. Цікава жінка.
В коридорі її пальто було.
Синє. Я бачив.
З кухні тягнуло гірким запахом чаю з бергамотом, моднім київським напоєм. На полиці жерстяна банка з мармеладом. Франція, напис скошеним шрифтом.
Я стояв і дивився.
Все якесь зовсім незрозуміле.
Буква m. на чорному не давала спокою.
Виглянув в ванну.
Чисто. Порядок. Два однакові рушники.
Жіноча булавка. Помада.
Чоловічий парфюм.
Таблетки.
Все ясно. Коханка.
Марічка… Мар'яна? Меланка?
А чого її приховує?
Теж зрозуміло.
Одружена.
Когось із вищих.
На стіні цвяхами закріплений вишитий рушник. Який несмак. Ще б Тараса приліпив.
> ПРИМІТКА. В. Винниченко знайшов 2ге видання збірки Г. Гейне. Перекл.: Л. Українка і М. Стависький (псевд. М.Славінського).
Звичайно, книга з Лесиною присвятою стоятиме на видноті.
IV. ІСТЕРИКА
Сиджу на софі.
Він повернувся.
Без краватки. Сорочка біла розстебнута до пояса, але заправлена.
Шия мокра. Хрестик.
Лисе тіло, як і було.