— Пане! Як завжди?
Чикаленко не відповідає. Витягає портмоне.
— Дівку — йому. Все одно, яку. Аби чиста.
Кімната.
Широке ліжко, люстро в бронзі. Лампа і пляшка. Жінка роздягається.
Володя стоїть нерухомо.
Чикаленко сідає в фотель, підсуває його впритул до ліжка. Розв'язує китиці вишиванки, звільняє шию. Нога на ногу.
— Я дивитимуся. Починай.
Володя зиркає на жіноче тіло.
Підштовхує її на ліжко.
Та слухається. Стає на простирадлі.
Лікті. Коліна. Дивиться позаду себе, на клієнта.
Володя лізе в штані. Він зможе.
Розстібає споднє. Скидає зайві речі.
Щоб не заважало. Спека.
Вологий лоб.
Задуха.
Діє машинально.
Вмощується по білому шовку.
На темному зап'ястку відблискує браслет. Закільцьований. Володя сам скрутив спицю з того самого корсету.
Хоче Харлампійович дивитися — та будь ласка. Хай спробує витримати.
Поштовхом входить між її стегон.
Починає.
Не поспішає.
С. зараз не потрібен. Хитнув головою. Відігнав думки про нього.
Треба, щоб довго.
Нестерпно довго.
Щоб тобі очі повилазили.
Володя змінює позиції.
Виходить і знову починає. Чого вже соромитися.
Дивись-дивись.
Так краще ракурс?
Все розгледів?
Кожну прожилку? Складку? Вигин?
Може ще ближче підсунутися?
І так на відстані руки.
Насолоджуйся виставою.
Спереду. Ззаду.
Зверху і знизу.
Я вивернуся, тільки скажи.
Ти ж цього хотів, Харлампійовичу?
Минає година.
Дихати геть нема чим. Хочеться пити.
Чуб мокрий.
Чикаленко різко підводиться.
Грюкає дверима.
Володя заплющує очі. Нарешті.
Тепер можна відпускати.
С. приходить, як завжди.
З сотен описів. З кілометрів намотаних на пальці текстів.
Худе тіло.
Світла шкіра. Тонкий гладкий стан.
Попелясте волосся. Світлі очі. Либиться.
Цигарка в повних губах.
Обличчя в тумані.
Стис їй груди. Вона скрикнула.
Все.
Судоми в три хвилі.
Задачу виконано.
Жінка мовчки згрібає мокре простирадло. Піт і сперма.
Володя поспіхом натягає сорочку, вистрибує у коридор. Хоч би встигнути.
Чикаленко. На лавці. Дим. Погляд в чорне небо.
— Тепер справжня робота.
Просто в очі.
— Моя донька десь так само… як ця… Їй лише сімнадцять. Поверни її.
5. ОСОБЛИВЕ ДОРУЧЕННЯ. ЛИПЕНЬ 1902
Маленьке вікно під стелею. Вечір. Лампа, густе повітря, вино і пудра.
Юнка біля стіни, відкрита сукня.
Не дивиться на нього.
Він ступає. Дівчина опускається навколішки. Шукає застібку.
Він не рухається. Дихає. В вуса.
Різко хапає її за гострі плечі.
Піднімає. Трусить.
Тягне до дверей.
— Ти що робиш?! Здурів?— кричить вона. — Ти як він! Я не худоба з його ферми!
Він мовчить. Рука міцна, груба, він не слухає.
Коридор, сходи.
Вона пручається, кусає, плює, але він не зважає.
Виводить на вулицю.
Дощ заливає їм обличчя.
Садить в екіпаж. Сам падає поруч.
Їде мовчки. Весь час тримає її за талію. Жорстко. Як пута.
Вона — вся в сльозах, у ярості. Обличчя в розмазні з рум'ян і помади.
Він — камінь.
— Знаєш, — каже вона тихо, — Я втекла від нього. Не можу дивитися на його зради. Він маму ненавидить. Зробив їй дитину. Вона не хотіла. Їй 38. Лікар не радив.
Вона народить і втече в село.
Мені життя розписав. Я для рідного батька не людина. Гірше собаки.
— Мене не обходить, — відповідає. — Мушу тебе повернути.
Приїхали. На ґанку вагітна жінка. Біля неї білява дівчинка. Обіймає за спідницю.
Дівчина хитає головою.
— Я туди не піду. Дивись, він цю малу зіпсує.
Володя мовчить. Важко дихає.
Відчиняє дверці. Пхає між лопатки.
— Далі сама.
Вона стоїть під дощем.
Він відходить.
Розуміє, що ніхто тут нікого не врятував.
Виходить господар.
Поправляє пояс.
— Племінницю якраз прийняли. Сиротинка. Сестра жінки померла. Забрали до себе. Таке солодке дитя…
Нахиляється до Володі.
“Я тебе друкуватиму.”
В серпні 1902 року було опубліковано першу роботу Володимира Винниченка. Повість “Краса і сила”.
На неї склали рецензії І. Франко і Л. Українка.
Про те, що повість писали двоє, Володя нікому не сказав.
ПРИМІТКА 1. О. Тарковський — однокласник Чикаленка, дід рад. кінореж. Андрія Тарковського. Володаря BAFTA (британська вища премія з кіно і театру), тріумфатора Канн, володаря Золотого лева Венеції.
ПРИМІТКА 2. П. Саксаганський (1 з 3х братів Тобілевичів) сидів за одною партою з Чикаленком. Сестра Тарковського вийшла за брата Саксаганського — Карпенка-Карого.
Третій брат — Садовський. В його театрі служив асистентом режисера С. Петлюра.
МОНОГРАФІЯ. Втеча в бордель як феміністичний бунт присутня в ряді робіт В.Винниченка.