Стримуюся, щоб йому не боліло.
Щоб я зараз не зірвався.
Обслуга.
Боже, яка ж ганьба.
Як тоді, в Пітері.
Добре, що він цього не знає.
Я тут один за всіх, а він лише чекає, коли почне рохкати від задоволення.
Оця думка лупить так, що хочеться вирватися з власної шкіри.
Мої прокльони зливаються в суцільний гул.
Нахиляюся трохи вбік. Вхопити його за волосся. Хочу вирвати шмат черепа. Хочу вхопити.
Не виходить.
Таз його смикається різко, сам по собі.
Стискає мене глибоко, уривками. Як конвульсії.
Знаю цей його спазм.
Пішло.
Перший.
Сука.
І я від цього теж ледь тримаюсь.
ВОЛОДЯ: ДЯКУЮ!
Перше, що я відчуваю, — долоня Симона на поясниці.
Витягає мене з-під ліжка. Не повністю. Десь до грудей.
Не грубо.
А далі. Торкається шиї, пальці ковзають по спітнілій шкірі, ніби випадково, ніби шукає, куди покласти руку.
Потім просто збирає моє волосся в кулак.
Міцно, але не до крику.
Точно.
І цього вистачає.
Світ звужується.
Він мене тримає.
Не тягне.
Не коле.
Мене накриває.
Раптово.
Ніби хтось зсередини влупив струмом по хребту.
Таз стискається сам, різко, нутро пульсує, і по всьому тілу проходить коротка, чиста хвиля.
Суха.
Тільки жар.
Я не тримаюся.
Лікті роз’їжджаються.
Піднімаюся тулубом.
Корпус сам рветься вгору, ніби я хочу вискочити з-під цього клятого ліжка.
Маківка летить прямо до залізяччя —
до гострих гвинтів, що стирчать знизу по контуру рами.
Я навіть не встигаю злякатись.
Він ловить мене.
Миттєво.
Однією рукою накриває тім’я — щоб я не став індіанцем без скальпа.
Другою стискає мене за плечі, не даючи впасти пикою на дошки.
Турбота.
Порятунок.
Я відчуваю це всім тілом. Мене накриває вдруге.
Сильніше.
Ноги судомить, п’яти колотять по килимку, задня поверхня стегон стискається сама собою.
Середина знову б’є. Цей раз довше, глибше. Хтось стиснув кулак з нутрощами і відпустив.
Видихаю, як після удару.
Чую звук приглушений, як під водою:
— Боже, який довбень…
Розумію.
Він. Встиг.
Не випустив.
Ламаюся остаточно. Кусаю власне передпліччя щоб не видати зайвий звук.
Він дбає про мене.
Я вже не я.
Ніхто.
М’ясо, що тремтить у його руках.
І скоро вже все.
СИМОН: ВІДПУСТИ
Не випустив. Але руку здер.
Він вдруге. Теж сухо. М’язи тазу стискаються довкола мене так, ніби хочуть вивернути його і мене назовні.
Довбень.
Мені ж завтра людей вести.
Після оцього з гвинтами він вчепився мені в цілу руку. Не відпускає.
Не брехатиму. Я злякався за нього. І це збило мою власну хвилю.
Бо я вже геть не тримався.
Мені не можна в нього.
Ніколи. Не можна.
Він ще не готовий. Тепер йому треба час.
Знаю.
Третій буде мокрим.
Він завжди. Після двох сухих: тіло або закривається назавжди, або йде до кінця. Я завтра можу здохнути.
Хай доходить до кінця.
Виводжу себе з нього повільно.
Він хрипить, наче я вирвав йому кишки, але я вже хапаю його за груди, і тягну назад, трохи похиленого. Вертикально не пройде під рамою.
Не повторити подвиг з ґвинтами.
Курва. Рука липне кров'ю. Витер об верету.
Ноги мені трусяться, що у п’яного. Падаю на дупу сам, спиною до стіни. Підстелив цей шмат грубої тканини.
Розводжу коліна.
Тягну його за собою. Він валиться мені в груди, спітнілий. Без сил.
Він нижчий за мене на кілька пальців. Але важчий.
Сідниці його лягають мені на пах, я ще твердий, але все. Не входжу.
Тримаю. Він теплий. А я зібгався. По всій його спині мій жар.
Ліву руку йому під ребра, стискаю так, що він відчуває кожен палець. Правою хапаю його за кінець і стискаю в кулаці. Хай завершує.
Він вже синій від напруги.
Починається.
Він прогинається назад, хребет втискається мені в груди. Живіт напнув.
Сам себе добиває.
Пішли судоми.
Густо.
Важко.
Мені на зап’ястя. Собі на живіт. На передпліччя. Тепле. Ривками.
Три рази сіпається, як від удару током.
Як стрибки по мені.
І я ламаюсь.
Вже нема сенсу триматися. Його ковзання робить свою справу.
Від того, що він вже все.
Накриває. Ноги сіпаються.
Коліна вивертає.
Один короткий струс. І тиша.
Сиджу, важко дихаю. Ноги дрібно тремтять.
І його заляпав. Треба витерти. Але верета вже мокра. Від нього і моєї крові.
Відпускаю руки.
Валиться на бік. Тихо скавчить.
Зараз він не тут.
Згадав: цигарки забув.
А нишпорити по його кишенях не буду.
Кончена верета.
Витерся ковдрою. Вона тут, на підлозі.
Руку в воду, в тазу.
Холодна.
Червоніє. Кров моя.
ВОЛОДЯ: ВИЩЕ НЕБА