Євген не змінився ні в гучності. Ні в тоні. Повітря різко загусло.
Дорошенко знітився.
Мовчав.
Правда вийшла назовні. Без слів.
Гетьман.
Не вирішує.
Нічого.
Влада вже у росіян. У царських аристократів. Долгоруков, Келер, Кірпічов.
Скоропадський — пуста шкаралупа.
Євген побачив: розпад влади почався.
Через 2 роки Гетьман в спогадах напише:
“Ко мне приехал представитель заговорщиков.
Коновалец. Хотел видеть меня.
Я был сильно занят.
Принять не смог. Возможно, зря. Адъютант сказал: Евгений сидел у меня под дверями часа три с половиной.”
Гетьман знову не зміг.
Та Євгену байдуже.
Пізно.
Україна палає.
Ясновельможність грає в хованки.
******
ПЕРЕМОВИНИ.
Початок. Нарешті.
Сіра дерев’яна будівля. Всередині холод, лампа хитається від протягу.
Німецькі офіцери, виснажені, змокрі. Однак документи ідеальні.
Німці вже бачили кінець імперії.
Своєї.
Євген стриманий.
Мельник спокійний.
— Отже, — починає старший штабіст, — нам потрібен коридор. Ми їдемо.
Евакуація.
Тільки це.
Більше нічого не цікавить.
“Нам усе одно, хто у вас гетьман.”
“Ми хочемо додому.”
******
ПОЗИЦІЯ ДИРЕКТОРІЇ
Євген говорить:
— Ми не зацікавлені воювати з вами.
Але не можемо дозволити, щоб ви стали щитом для гетьмана.
Німці переглядаються.
— Два дні — не більше, — додає він.
— Ми відійдемо. Ви теж. Київ без бою.
Нічого не забув?
Мельник рівно, без емоцій, чистою німецькою:
— Wir kämpfen nicht gegen Sie. Nur nicht für den Hetman.
(нім. Ми не воюємо проти вас. Просто — не за гетьмана.)
Німці помітно оживають. Старший офіцер відкладає ручку.
— Ви володієте мовою краще, ніж деякі наші капітани, — говорить він, дивлячись на Мельника.
Тон майже ввічливий.
Це висока оцінка — і сигнал: довіра є.
Євген підсумовує.
— Відведення військ на день-два, — каже Євген.
— Ви спокійно забираєте свої дивізії.
— А ми… продовжуємо те, що почали.
В кімнаті стає холодніше.
Німці мовчать.
Кивають.
— Gut. Погоджено.
Лампа рипить.
Договір майже вирішений.
******
29 ЛИСТОПАДА — ПІДПИСАННЯ УГОДИ
Стіл під самотньою лампою.
Холодний дим із буржуйки змішується з листопадовим туманом. Євген і Андрій.
Євген ставить підпис різким рухом.
Ручка дряпає папір.
Німці жестом показують Мельнику:
і ти.
Мельник ставить підпис коротко, дзвінко, як клинок об лід.
Німці зітхають
— Wir wollen nur nach Hause…
(Ми просто хочемо додому.)
Як зізнання, як вирок, як капітуляція.
******
ПЕРЕДИСЛОКАЦІЯ
Васильків – Буча
Стрільці відходять з-під Києва, але не полишають фронт. Сідають навколо столиці сталевим кільцем.
Васильків
Ясногородка
Буча
Три вузли.
Три напрямки наступу.
Холодний вітер. Багно по щиколотку, місцями по коліна. Земля рохка, важка.
Справжня громадянська війна.
******
ЗАВЕРШЕННЯ
Євген зупиняється біля Мельника, який щось пише в польовому зошиті.
— Далі — Київ, — тихо каже він.
Мельник замикає зошит, підводить очі:
— Зробимо.
Євген думає: “Цей чоловік має бути генералом.”
Темрява.
Скоро буде світанок.
> МОНОГРАФІЯ. А. Мельник походив з освіченої родини. Батько Атанас Мельник був громадським діячем, другом Івана Франка.
> ПРИМІТКА. Під час другої світової А.Мельник і П. Скоропадський перетиналися.
> ПРИМІТКА 2. Історія про Мельника в російському полоні (діалог з генералом про Русь і Петра Першого) документально підтверджена. Вона популярна в соцмережах, часто поширюється без зазначення джерела.
IV. МИКИТА
29-30.10.1904
Харків
Симону 25
Микиті 22
СХРОН
Хата край нетрів від вокзалу. Дах просілий, вікна запнуті старим рядном. З рота біла пара — мороз в легенях. Пісок під чоботами хрумтів, ніби земля сама стискалася від холоду.
У хаті дух металу і диму.
Світло плямою.
На столі дроти, цвяхи, сухарі, вода в склі, засмальцьовані обценьки. Микита по лікоть у ящику. Гребеться.
Руки задубли від холоду.
А проте очі його темні палали. Сміялися з якоїсь своєї думки.
Красень, велет, плечі як у вола і вуса ідеальною дугою. Симон в його житті давно. Мабуть, з сімнадцяти. Приросли. Мова спільна.
Симон не поспішає.
Перебирає папери, ножі, набої.
Рухи швидкі, нервові, але точні. Лезо шурх — і вже в кишені.
Обличчя зібране. Дихання коротке. Пальці ледь помітно тремтять. Не від холоду.
Микита, не піднімаючи голови:
— Ну давай, придурок, хвалися. Я ж чув. З ким вже здибався в своїй Полтаві?
(Змінюється в голосі)
— Наш Симон зустрів доооолююю!