Полтава-1896, спогади Симона
9 липня. Щороку в цей день їх виводили — зграйку хлопців-підлітків у чорних приталених сукнях до землі.
Ряси. Вузькі рукави.
Хода до місця Полтавської битви.
Росія зробила місто вівтарем. Тут все було іменем Петра або Великої перемоги.
Поклонялися не царю — знову і знову ґвалтували тінь Мазепи.
Остання спроба відновити Україну у XVIII столітті.
Ненавиділи і боялись.
По хатах шепотіли легенди від прадідів. "Мазєпінский дух" — так це називали московські жандарми.
Те, чого не можна було вбити — таврували зрадництвом.
Симон ішов у колоні.
Знав дорогу. Вивчив.
Буде молитва і промова про святого царя і богомерзького зрадника.
На плиті, встановленій торік,
нашкребли: «…на увѣковѣченіе великого события спасительной Полтавской побѣды.»
Спасительною називали
смерть України.
В ньому щось закипало.
Як казан з полтавським борщем.
Він тоді ще не знав адвоката Міхновського. Лише чув ім’я, що вимовляли пошепки.
На узбіччі стояв чоловік.
Два метри на зріст. Вишиванка.
Світлі очі. Вуса химерної форми.
Правильне, майже класичне обличчя.
Він стояв рівно і дивився.
На когось.
> — Колись серед цих хлопців з’явиться той, хто зітре вас з лиця землі.
Білявого хлопця з чубчиком — перевернуло і гепнуло.
Слова влізли під рясу.
Симон почув.
Опустив очі.
На дію буде протидія.
3. GROUND CONTROL [ВОЛОДЯ]
Пушкінська, Київ. [від авт. Зараз Чикаленка].
27.06.1917
Заходжу. Задуха. Пригоркла кава. Годинник цокає. Сусіди за стіною.
Ця ряба дурепа знову не прочинила вікна, тепер спина мокра. Дивиться вічно, наче битиму. Знову все валяється. Я ж складав. Універсал. Моє слово — “універсал”.
> “Хай буде Україна вільною.
Не одриваючись від Росії, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям...”
Правки Грушевського. Викидаю.
Завтра зранку — цирк. Вусаті пики, портфелі. Єфремов — друга ряса, ненавиджу. Сестра його — ще нічого.
Потім, ввечері на Пітер. До Керенського.
Дві доби — в дорозі.
А коли буду там, в палаці: кілька годин під дверима.
А далі — лизати їхні вельможні сраки. За українську автономію.
Ще й серветки подати.
Але головне завтра — інше.
Я вирішив.
Покладу цьому край.
Добре, що ВІН ще не знає.
Ці півтора місяці в Раді - нестерпні.
Одна справа листи, він за пів країни. Інша — щодня.
Бачити. Відчувати.
Як курить. Як дихає.
Як черкає папери.
Як струшує попіл.
Через нього.
Не можу віддатися революції.
Страждає держава.
Ще тиждень тому вирішив: приберу його. Бо не витримую.
Тринадцять років я на повідку.
То тужче, то вільніше. Чистенькими рученьками. Жодного разу.
Херувим синьоокий.
Біле пір’я.
Петля. Петлюра. Не каламбур.
Діагноз.
Коли хоче — пише. Коли ні — здихай.
Головне — тихо.
Я — у тріщинах.
Він не Бог.
Але. Дивиться згори. А я — під ним.
Дим. Сморід.
Ніколи не знаю, чи це кінець?
Чи просто P.P.P.S
Навіть букви — його.
Він має жінку. Дитину.
Я — його листи. І себе — без нього.
Пафосне: Amor aeternus, sine vita.
Відчуваю. Щось в домі не так.
Тиша не така.
Все на місці. Але. Щось.
Хтось.
Я тепер Перший заступник Грушевського.
Політик.
Мене прийшли вбивати.
Кухня. Спальня. Порожньо.
Ванна кімната.
Заходжу.
Вікно напіввідчинене. Цикади співають.
Клацаю вимикач.
В-І-Н.
Голий.
У ванні.
Овальна. Невелика. На ніжках.
Посередині.
Під світлом.
Вода темна майже по груди.
Нічого не видно.
Цього разу ще тонший.
Сидить.
Спина округлена.
Гострі ключиці.
Лопатки і коліна вище води.
Плечі ширші за ванну — лікті звисли за борти.
Руки — вільно вниз, трохи зігнуті.
Долоні — півобертом вперед.
На лівому зап’ястку — чотки.
Багрові. В два охвати.
Чорний хрест з китичкою
прилип до шкіри.
По ньому крапає на підлогу.
Права долоня суха. Вивернута трохи вперед — природньо.
І шрами над нею.
Ледь помітні. Для чужого ока — нічого.
Але я знаю, де дивитись.
Тонкі. Паралельні.
Стерті, але не зниклі.
Я бачив вперше ще тоді. 13 років тому.
Не каже про це.
І не треба.
А нижче — точені пальці.
Вказівний і середній.
Сигарета між ними. Тліє.
Мій вирок.
Те, про що я роками думаю.
Хочу впасти обличчям у кахлі.
Але стою.
Час завмер.
Янгол зійшов в мою ванну.
Цікаво, де ж крила.
А в мене — тиша в паху.
Нічого нового. Щоразу.
Зате завтра штані розриватиме.
Згадав. Ключ. Один. У нього.
Жодного разу ще. До сьогодні.
І він тут. І я тут.