Хто. Дав. Право. Лізти в моє життя!
Нічого. Скоро будете кликати жінок — щоб вам квіти носили. На цвинтар.
2. LORNET [ВОЛОДЯ]
Київ, Володимирська, 57
Центр. Рада. Липень 1917
Велика Зала.
Засідання. Шурхіт. Шкрябання. Задуха.
Сотні дуп з дипломами. Названі “Влада”.
Професор трусить бородою. Відірвався від опису чергової козацької битви.
Строчить про свою Хмельниччину прямо в Центральній Раді. Каже, що Визвольна війна — це важливо.
> ВІН прошепотів би: L'hypocrite (фр. лицемір). Він тут. Сидить далеко. Не дивиться.
Професор вимахує папірцем.
— Шановне товариство, лист із Галичини. Від дитинки, онука мого колеги, мецената і гарного друга. Гімназист. До пана Винниченка.
***
….Та скільки ж можна, хер бородатий. Знову. Він же це вже читав в уряді, поміж своїх.….
***
>Лист
“Вельмишановний пане Володимире!
Щиро вітаю Вас.
Ми вдома молимося за нашу державу,
і віримо, що одного дня всі українці з’єднаються.
Дідо передає Вам лорнетку —
на згадку про Львівську оперу.
Каже, Ви зрозумієте.
На ній написано: “В серці — назавжди.”
З повагою —
Роман Шухевич, учень 1-ї кляси академічної гімназії”
“В серці — назавжди”.
Ні. Шкіряна рукавиця. Тонке зап’ястя. І ця клята лорнетка.
Між моїх ніг. І в голові.
Другий раз, вперше це читав в уряді. Ще не всі побачили мою реакцію. Очі — на мене. Без винятку. Не вірю в бога. Але скоро повірю в пекло.
Не кліпаю. Усміхаюсь. Вигадую нові способи страти.
Симон дивиться, сидить далеко. Не ховається. Не сміється. Просто вкручує поглядом.
> Я читаю його очі: Nullus es. (лат. Ти — ніхто). Піт спиною.
Він мене знехтував. Тоді, в ванні.
Тринадцять років знав.
Нічого не вдіяв.
Мав життя. Крім мене.
Це була помилка. Його.
Остання.
Виходжу в курилку, за спиною: “А Симон там єдиний нормальний”
На балкон. Діти у дворі: “Ні, Я буду за Петлюру” І хапає іграшкову шаблю.
Купую газету: “Хто такий Симон Петлюра”.
Скоро — ніхто.
> МОНОГРАФІЯ: “На засіданнях Ради Грушевський писав свої праці. Наприклад, «Студії з економічної історії України» і «Про старі часи на Україні».
(Лорнетка - бінокль на довгій, часто гострій шпажці. з металу чи кістки. Від авт. Епізод з лорнеткою - в главі “Опера”)
3. ROMANCE [РОЗА+ВОЛОДЯ]
Київ. Пушкінська, 23. (авт. нині Чикаленка)
Серпень 1917
Володіна квартира.
Роза отримала телеграму. Від Володі. В Москву: “Ти потрібна в Києві.”
Приїхала. Гарна. Вірила, скучив.
Але його не було. Він ще в комісії в Пітері. Служки зиркають, як на тушу.
Кожну брав. А вона нині — Жінка голови уряду.
Нерозписана. Зате з боргом. Супружнім.
Центральна Рада. Зайшла випадково. Курилка. Ніхто не впізнав.
Біла шапочка. Сидить. Слухає.
— Кажуть, у Винниченка новенька, не з наших… А Онися? Аборт. Від нього. А зараз — хто?
Сміх. Дим.
— А та його… ну, “жінка”... Кажуть, не родить. Це він через неї гуляє. Бідний. Шкода його. Змучився.
Пауза. Хтось кидає недопалок.
— Вчепилася блохою. — Життя йому напастить.
***
Одного дня.
Повернувся. Без звуку.
Посеред ночі. Без голосу.
Роза спала — міцно, вперше за тиждень.
Прокинулась.
Він між стегнами. Глибоко.
Задуха. Важкість.
Нічна сорочка зібгана, тре по спині.
Зрозуміла.
Пів року не бачилися. Не сказав нічого.
В цілунках немає користі.
Роздягатися теж не треба. Кохання не чекатиме.
Плечі — пальцями вкручені.
Тіло слухняне, реагує за звичкою.
Рідний запах. Той самий.
Володя.
Перша насолода — навертає хвилею.
І спадає. Очі Рози зволожені.
Це він.
Не питає, не чекає, не дивиться.
Роза хоче подихати.
Відкрити вікно.
Притулитися.
Щоб подих на шиї. Пальці у волоссі.
Губи в губи.
Але він мовчить. І повертає її. Обличчям у матрац.
Різко.
Одним поштовхом.
Входить. Не туди. Не так, як в жінку.
Як втекти? Тримає за голову шкіряними рукавицями.
І знову тіло здригнулося.
Без її волі. Без участі.
Вийшов.
Нарешті.
Боялася ворухнутися. Вкусила кут подушки.
Сірник. Спалах.
Обличчя інше. Посмішка гостра. Під вусами. Задоволений.
Це вже не він.
Вона лежить на боці. Ноги — як з чужого тіла. Пальці і п'яти поколює.
Серце не б’ється.
Рукав сорочки по шву відпоротий.
Він не затикав їй рота.
Вона сама звуків боялася.
Шлюбного боргу ніхто не оформлював. Але розписалась — тілом.
Раз. І ще раз, червоним кольором.
Кохання продовжилось.
І завтра.
І через тиждень.
Увійшло в нову еру.
В ній — ляпас.
Потім — стусан.
Далі — лікар. Анонімно.
Щоб про Голову Уряду ніхто не хвилювався. Що жінка забилася.