Якщо не вийде змусити його зникнути —
Я.
РОЗПУЩУ.
АРМІЮ.
Щоб ЙОГО не бачити.
> В. ВИННИЧЕНКО, в Робітничій газеті:
“Не своєї армії нам, соціал-демократам і всім щирим демократам, треба, а знищення всяких постійних армій”.
> Примітка. Трупа Садовського — перший укр. проф.театр. Відкр. в Полтаві 1906, переїхав в Київ (т.зв. Київська Оперета). На усіх груп. фото в ост.ряді, біля диригента Кошиця, що потім “Щедрика” повезе в світ, чорна пляма. Це Симон.
7. SACRE [Як Симон отримав владу]
Київ, Володимирська, 57
Центр. Рада. Початок листопада 1917
Велика Зала.
Вечір.
Темнішає рано.
Зала майже порожня.
Мутне світло вечора пробивається через високі вікна.
Під куполом прилип гул — не слова, а шум, який проривається з вулиці, глухий, невиразний, як дихання юрби.
Вікна тремтять, але всередині — нерухомість.
Симон сидить за столом.
Після виступу.
На краю підмостку, під стінкою. Сам.
Втомлений. Певно, голодний. Не обідав.
В окулярах. Під тьмяною лампою.
Нахилився до документів, які вже нікого не цікавлять.
Перова ручка поскрипує.
Холодно. На плечах накинута шинель.
Пальці задублі.
Тепле дихання. І тиша.
Скрип дверей.
Володя заходить.
Кроки — як краплі у порожню ванну.
Підходить близько. Надто близько.
Симон не відривається від тексту, але каже:
— Tu potuisti mutare consilium (лат. Ти міг змінити рішення), — рівно, тихо. — Очі піднімає тільки після паузи.
— Все залежало від тебе, Володю.
Володя мовчить. Півсекунди.
Раптом — обхід стола.
Рух жорсткий, нестримний.
Затискає Симона до стіни.
Хапає жорстко за плечі.
Не відпускає.
— Виродок з хрестом. В пекло підеш.
Мене не можна зневажати.
Симон не пручається.
Погляд прямо в очі.
Без страху.
— L’hystérique.
— Kindlich.
— Weak.
Три слова. Три мови. Три удари.
(фр. істерик, нім. дитина, англ. слабкий)
Він повільно дістає праву долоню з кишені.
Без опору. Без жарту.
Метал.
Ніж офіцерський, з фронту.
Пальці розтискаються.
БРЯЦЬ на підлогу.
Подзвін у вухах.
Симон відрізає:
— Noli me tangere.
Глухо. Як присуд.
(*лат. Не торкайся мене, Бібл., Ів. 20:17, інше значення: Припини триматися за мене.)
У коридорі — скрип.
Тінь у дверях. Єфремов. Стоїть. Все фіксує. Все розуміє.
***
Проте історія робить ще один віраж.
***
Знизу — шум.
Гомін, як кров із артерії.
Хтось не втримав двері.
Людська маса пробиває вхід в залу.
Заповнює партер і круговий балкон. Стуготить ногами. Дихає. Штовхається. Кричить.
— Де Петлюра?!
— Хай говорить!
— Наш Симон!
Руки піднімають.
Не питають. Несуть.
Симон — на трибуні.
Сам. Спокійно.
Голова трохи нахилена — як під час сповіді.
Окуляри з тріщиною.
Погляд у нікуди.
Очі сірі.
— Я з вами.
І зовсім тихо. До себе:
— Допоможи мені Бог.
Володя — у кутку. Губи сухі.
Його не бачать. Він більше не тут.
Голова уряду — ніхто.
Зневажили. Знову.
8. CONFESSION [Володя]
Київ. Готель “Savoy”. Хрещатик, 38
Ген. Секретаріат. Лист. 1917
Ніч. Одразу після подій в Ц.Раді., лист. 1917
Порожній кабінет Володя. В вухах відбиває барабан:
> “Все залежало. Від. Тебе, Володю. Ти. Міг. Все. Змінити”.
Це било в саме єство. Витягало нутрощі по одному.
Папери. Телеграми. Переворот в Петрограді. Ленін. Революція.
Всі нахер…
На підвіконні — недопалок. В горщику - зав'яле стебло.
Володя стоїть. Біля дзеркала,
що на внутрішній дверці шафи з документами.
Сорочка пом'ята.
Вдивляється у власне відображення. Довго.
Підсувається ближче.
Дмухає гарячою вологою парою на скло — і воно вкривається білою імлою.
Середнім пальцем правої руки повільно виводить:
P.
Завмирає.
S.
Тиша. Відображення пливе.
Пошепки, до себе, але чітко:
— P.etliura S.ymon, я мав ще тоді тебе знищити. У ванні.
Але зараз я знищу те, чим ти живеш.
ПІСЛЯ ТИТРІВ.
APPRENTICE
[Пара днів до того, листопад 1917]
Київ. Штаб Українського Генерального Військового Комітету (УГВК).
Терещенківська, 25
Кабінет Симона.
У вікнах жовта осіння каша. З вікна крізь шпарини - запах підгнилої вогкості.
Симон ковзає на трохи облізлому кріслі. Одна нога підібгана. На столі холодна кава.
Скоро звіт.
Будуть чергові Володіни вибрики.
Всі бачать — і ковтають. А деякі хочуть ще.
Знову генерал не реагує на його вимоги. Скільки ще часу це займе? Встигнемо?
Симон мружиться, зір сідає.
Окуляри треба міняти.
Стукіт у двері.
Входить хлопець.
Двадцять п’ять, може, двадцять шість. Вузьке обличчя — зібране, як штик. Вилиці, брови, губи — впертий.